Кобилянська Ольга — Людина

Пані радникова найбільше любила і покладала великі надії на свого сина-улюбленця. Часто у мріях бачила його в чині надвірного радника або міністром судівництва. Те, що Герман Євген-Сидір не вчився, а байдикував, матінку не хвилювало і не ображало. Бо хто науку коли любив! Претензії професорів пояснювала собі у свій спосіб. "Однак висушені тверезі професори (вона їх ненавиділа), котрі з пожовклими щоками, наче мумії, проходжувалися й молодості, мабуть, зовсім не розуміли, вони не могли його зрозуміти". Вона була спокійна за долю свого сина.

Твір присвячений Наталі Кобринській – незаперечній лідерці тогочасного жіночого руху. Як громадська діячка, Н. Кобринська в 1891 році в Стрию скликала перше жіноче віче, на якому виступила з промовою про дитячі садочки та їхню доцільність у державі, організувала видання альманахів "Наша доля" та "Жіноча бібліотека", в яких друкувалися твори галицьких і буковинських письменниць на тему емансипації.

Стара вчителька Маргарета С. була для Олени подругою і щирою порадницею. Олена розповіла старій жінці про бурхливу розмову з батьком. Та замість підтримки дівчина почула слова про те, що потрібно все-таки вийти за К., що дівчина привикне до нього, бо: "Фахової освіти не маєш. Чи хочеш сукні паням шити? Ноти ціле життя відписувати? Хочеш, Олено?". Також учителька цілком справедливо зауважує дівчині: "Всі вдовиці і старі панни, Олено, — вони нічо...

Образ Лієвича епізодичний, але за своєю ідейною наснагою він виконує важливу смислову функцію. Студент був неподібний до своїх ровесників, поглядами, настроєм і поведінкою. Він "був цілою людиною, не дробився в кусники для всіх і нікого, не гнувся, а прямував безвзглядно до єдиного, до праведного; …задивлювався на жінок не очима нинішнього брудного егоїзму, а людини людяної"...

Зустріч Олени з місцевим лісничим Фельсом, фізично досконалим, але досить примітивним заможним чоловіком, дає шанс дівчині забезпечити матеріально своїх рідних. Ніхто з родини, крім Ірини, не розуміє цієї жертви. Розмова сестер напередодні Олениного весілля із Фельсом промовиста і в понятті "ловів" нареченого, і в "завданні" найвідповідальнішої в родині сестри забезпечити родині гідне життя: "Хто питає про правду або про любов? Врешті, я була між вами найсильніша, то хрест нести припало мені".

Сім'я пана Епамінондаса Ляуфлера, цісарсько-королівського лісового радника, була типово патріархальною, щоправда, трохи вище середнього достатку. До єдиного сина Германа-Євгена-Сидора батько ставився особливо трепетно, тож ледачому, безвідповідальному спадкоємцеві приділяв значно більше уваги, ніж чотирьом донькам, яких насправді вважав людьми другого сорту...

Батьки головної героїні не схвалюють її прагнень бути високоосвіченою людиною, оскільки вважають, що жінка має бути лише доповненням і прикрасою чоловіка. Підтримує Олену тільки її вчителька і молодий лікар Стефан Лієвич, який, навчаючись у Швейцарії, захопився новими ідеями, зокрема, й ідеєю емансипації жінок. Молоді люди планують побратися через два роки, після повернення Стефана з практики.

Брат Олени, надія батьків, картярством і алкоголізмом довів родину до зубожіння. Батька через розтрату доручених йому грошей вигнали зі служби. Він бачить вихід зі важкого матеріального становища лише в Олені, яка має одружитися із заможним паном К. Однак дівчина чинить цьому опір, оскільки шлюб без любові вважає брудними стосунками. Олена бере на себе всі турботи, пов'язані з утриманням родини. Родина Ляуфлерів переїжджає до села, там орендує землю і тяжко працює...

Олена виглядала білою вороною, бо завжди жила своїм розумом. Всупереч здоровому глузду вона відмовила завидному женихові, і цього пан радник не тільки зрозуміти, а й пробачити не міг. Така позиція дівчини – нечувана річ для всього "вищого" світу, зрештою, чи вона, молода, має право вирішувати свою долю? Батько говорив, що люди побираються і прекрасно живуть без любові. Мамині зауваження Олена вислуховувала, але робила по-своєму...

Свої почуття Олена тримала в секреті, ніхто не знав і про заручини. Та після смерті Лієвича Олена страждала від безсоння і гарячки, тому їй потрібна була допомога лікаря. Дівчина не могла сподіватися, що він не дотримається лікарської етики і розповість усе її батькові. Після смерті коханого Олена дуже страждала, але поглядів своїх не змінила. Навіть коли батько проклинає її за відмову К., вона говорить: "Ваші слова, тату, мене не болять.....