Образ Лієвича епізодичний, але за своєю ідейною наснагою він виконує важливу смислову функцію. Студент був неподібний до своїх ровесників, поглядами, настроєм і поведінкою. Він "був цілою людиною, не дробився в кусники для всіх і нікого, не гнувся, а прямував безвзглядно до єдиного, до праведного; …задивлювався на жінок не очима нинішнього брудного егоїзму, а людини людяної". Побачивши світ (студіював медицину в Швейцарії), озброївшись знаннями природничих і філософських наук, Лієвич доходить висновку: "Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони (жінки) малолітніми; однак і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках ... варто по ню сягнути!!! Се – знання Олено!".
Між Стефаном і Оленою виникає кохання, бо їх об'єднують спільні погляди на життя. Перед від'їздом Лієвич освідчується їй і отримує у відповідь взаємність. Їхні заручини відбуваються таємно. Питання любові надзвичайно тонко й проникливо розв'язано у їхніх стосунках, але дворічна розлука закоханих виявляється вічною. Після смерті коханого Олені також хочеться умерти.