Пані радникова найбільше любила і покладала великі надії на свого сина-улюбленця. Часто у мріях бачила його в чині надвірного радника або міністром судівництва. Те, що Герман Євген-Сидір не вчився, а байдикував, матінку не хвилювало і не ображало. Бо хто науку коли любив! Претензії професорів пояснювала собі у свій спосіб. "Однак висушені тверезі професори (вона їх ненавиділа), котрі з пожовклими щоками, наче мумії, проходжувалися й молодості, мабуть, зовсім не розуміли, вони не могли його зрозуміти". Вона була спокійна за долю свого сина.