Кобилянська Ольга — Земля

Жанр повісті дозволяє письменниці створити цілісну картину світу. Велика кількість персонажів, сукупність подій, інколи віддалених між собою часовими та просторовими проміжками, — все це поєднано логікою розвитку сюжету, причиново-наслідковими зв'язками й ідейною системою поглядів автора. Саме тому важливу роль відіграє розповідач-усезнавець у творі. У "Землі" застосовано третьоособову розповідь, при якій позиція наратора є зовнішньою щодо описаних подій...

Концепт землі в художньому світі Ольги Кобилянської має філософський вимір. Це архетипний, тобто первісний образ, відомий людству із давніх міфів. У цьому аспекті земля змальовується двопланово: як генератор життя, руху, змін, оновлення, вітаїстичного утвердження добра і водночас як фатальний руйнівник, темна сила, що спричинює зло, забирає у своє чорне лоно людей, тварин, рослини...

Жанр "Землі" авторка визначила як оповідання. Михайло Коцюбинський у листі до неї писав про "Землю" як про повість, в якій "і природа, і люди, і психологія їх" справляють сильне враження. Традиційно твір відносять до соціально-психологічної повісті, оскільки в ній соціальні питання висвітлюються крізь призму психологізму, змальовується складний душевний стан героїв, їх передчуття, страх перед невідомим...

"Чому, — роздумує Марійка, — Сава був такий лихий? Чому був такий лихий?.." Чи не працювала вона для обох, чи не жила лише для них? Чи скривдила їх? Не годувала їх однаково, не одягала? Хотіла бачити їх добрими ґаздами, щоб шанували їх люди в селі.

Але коли Михайло ще з дитинства був добрим та лагідним, мов шовк, змалку вичитував батьківську волю з їхніх очей, працював у господарстві, мов дорослий, Сава був лінивий і впертий, мов камінь, на дорікання матері у відповідь мав повно лихих слів...

В основу сюжету твору лягли справжні події, що мали місце в селі Димка, де з 1889 по 1891 роки проживала Ольга Кобилянська в невеличкому маєтку, придбаному батьком. В селі вона глибоко пізнала селянське життя, зокрема знала родину Костянтина Жижияна, який мав двох синів – Саву і Михайла. 1894 року в сім'ї сталася трагічна подія: Сава, бажаючи бути єдиним спадкоємцем батьківської землі, вбив старшого брата Михайла. Ця подія дуже вразила письменницю...

Життя українського селянства змалювали багато письменників, не оминула цієї теми й Ольга Кобилянська. У творі вона порушила традиційні проблеми злочину й кари, батьків і дітей, людини і землі. Але у повiстi яскраво заяснiло і новаторство О. Кобилянської як художника слова. Воно виявилося в своєрiдностi трактування традицiйної для української лiтератури теми, в оригiнальностi художньої манери...

Головним героєм повісті є сама земля. Чеський критик Г. Турнерова відзначала, що Кобилянська "...не тільки людську душу вміє знайти і в неї заглибитись, знає також душу природи, перебуває з нею в постійному зв'язку, розмовляючи з нею як з близькою істотою, з якою росла від самого дитинства і якій стала незмінною подругою...

Тема влади землі над селянином належить до вічних тем у мистецтві. Вона сягає міфології античних часів. Деметра, грецька богиня родючості і землеробства, навчила людей, як обробляти лани під зернові культури. У 19 ст...

Людьми, які не поділяли на весіллі радості присутніх, були Докія, мати нареченої, і батько Михайла, старий Івоніка Федорчук.

Докія, яка з жалю, що донька передчасно покидала її хату, стала на лиці неначе земля. Жінка горювала, що "сиротіє", крім того, вона добре бачила, що її майбутній зять був ані гарний, ані показний, він не до пари її дочці. Мати втішала себе думкою, що він добрий і не пияк, і дочка не буде бідувати, не буде чекати ночами пияка. Гадала, що чоловік шануватиме її...

Земля, покликана народжувати життя, у творі Кобилянської стає причиною смерті. Гуманістична ідея повісті полягає в запереченні темної влади землі над людиною. Твір проймає життєствердна віра в духовне розкріпачення людини, в перемогу світлих начал життя, а її застережливий пафос перегукується зі словами народної пісні, опублікованої Маркіяном Шашкевичем в альманасі "Русалка Дністровая": "Кров людська – не водиця, / Проливати не годиться".