В основу сюжету твору лягли справжні події, що мали місце в селі Димка, де з 1889 по 1891 роки проживала Ольга Кобилянська в невеличкому маєтку, придбаному батьком. В селі вона глибоко пізнала селянське життя, зокрема знала родину Костянтина Жижияна, який мав двох синів – Саву і Михайла. 1894 року в сім'ї сталася трагічна подія: Сава, бажаючи бути єдиним спадкоємцем батьківської землі, вбив старшого брата Михайла. Ця подія дуже вразила письменницю. На цьому документальному матеріалі письменниця художньо відобразила вічну тему Каїна та Авеля, зради і спокути. Згодом Сава Жижиян – прототип Сави Федорчука – емігрував до Канади, де й помер. Маріука Магіс – прототип Рахіри – прожила дев'ять років із Савою. Коли він її покинув, тяжко працювала на землі, аби прогодувати дітей. Прототипами інших персонажів "Землі" були селяни з Димки та інших сіл. Змальовуючи життя тодішніх рільників, письменниця не копіювала їх, а вдавалася до образних прийомів індивідуалізації та типізації: особу наділяла сутнісними для епохи рисами та узагальненими, відтворюючи спосіб мислення, світобачення народу, але змальовані нею герої яскраво індивідуальні і неповторні.
Кобилянська спілкувалася з прототипами повісті й після трагедії. Костянтин Жижіян поховав свою дружину в 1915 р., а в 1927 р помер сам. Маріука дожила до 1949 р. і все життя носила біль у серці на Кобилянську. "Я з нею рідко зустрічаюсь, – розповідала письменниця, – а коли випадково і зустрінемося, то вона відвертає голову і вдає, що не бачить мене. Вона моєї "Землі" не читала, бо неписьменна, але знала від людей, що саме її я взяла як прототип до "Землі", скаржилася перед ними на мене. Ви ж знаєте, що її молодість була невтішна. Вона не знає, що в другій частині "Землі" я написала про добру ґаздиню, якою вона й дійсно була, коли одружилася з Савою".
Анна служила в Кобилянських. Знала письменниця і родину Чоп'яка (у повісті Василь Чоп'як). "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала – ох, як хвилями ридала! [...]. Написання тієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення".
Першу згадку про Димківську подію знаходимо в "Царівні" (розповідь наймички Домни про вбивство її молодшим сином старшого). А з листа Кобилянської до чеського етнографа Ф. Ржегоржа довідуємося, що письменниця розпочала роботу над повістю з народного життя ще в 1895 р.
Перерви в написанні "Землі" зумовлені великою зайнятістю письменниці, спричиненою підготовкою збірника українських оповідань німецькою мовою (Кобилянська перекладала твори І. Франка, О Маковея, В. Стефаника. власні та ін.).
Кобилянська закінчила "Землю" в квітні 1901 р. і надіслала до "Літературно-наукового вісника", в якому її й було опубліковано на початку 1902 р. Повість викликала низку захоплених відгуків в Україні і за кордоном.
Письменниці вдалося проникнути в українську душу, осягнути її глибини, зробити аналітичний зріз усіх прошарків буковинського села. Художній світ Кобилянської панорамний і багатогранний. Життя Буковини подано кількома важливими пластами, в кількох вимірах, що утворюють вражаючу картину. Крім фабульної лінії, повість багата на описи природи, землеробської праці, обрядів і церковних свят, народних вірувань і забобонів. Усі вони є важливими компонентами структури і мають самостійне естетичне і філософське значення.