Життя українського селянства змалювали багато письменників, не оминула цієї теми й Ольга Кобилянська. У творі вона порушила традиційні проблеми злочину й кари, батьків і дітей, людини і землі. Але у повiстi яскраво заяснiло і новаторство О. Кобилянської як художника слова. Воно виявилося в своєрiдностi трактування традицiйної для української лiтератури теми, в оригiнальностi художньої манери. Тут маємо природне поєднання фактiв i явищ тогочасного реального життя, огорнутого серпанком романтичностi, i фольклорно-баладних мотивiв з вiдсвiтом цього життя у спецiфiчнiй формi народних казок та легенд-оповiдей. Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села з усім комплексом суспільних процесів. У цьому творі поєднуються елементи символічного та реалістичного стилів. Письменниці вдалося відтворити картину селянської психології, взаємин селянства з навколишнім світом, показати злочинну, на її погляд, владу землі над селянином. Темою твору є трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. В основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна символічність. Провідна ідея повісті – пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й земля та доля людини. У повісті вперше було висвітлено нелегке життя хлібороба в триєдиному вимірі: соціальному, національному й психологічному.