Концепт землі в художньому світі Ольги Кобилянської має філософський вимір. Це архетипний, тобто первісний образ, відомий людству із давніх міфів. У цьому аспекті земля змальовується двопланово: як генератор життя, руху, змін, оновлення, вітаїстичного утвердження добра і водночас як фатальний руйнівник, темна сила, що спричинює зло, забирає у своє чорне лоно людей, тварин, рослини. Така інтерпретація образу засвідчує давнє уявлення наших предків про землю як основу буття, в якому життя і смерть – рівнозначні величини.
У художньому світі Кобилянської образ землі позначають опозиційні пари: вітаїстична, відтворювана сила природи/чорна, стихійна і фатальна сила; краса/жах; свобода/неволя ("влада землі"); духовне піднесення особи/нице падіння, антилюдяне начало. Отож земля постає як реальний і водночас містичний образ, як божество, що пожирає і відроджує людину. Її могутня і таємна енергія визначає предковічний поклик землі, впливає на долю персонажів твору.
Антеїзм – філософське поняття, що означає єдність людини з природою, домінування ідеї про нерозривну єдність людини й природи. Івоніку, Марійку із землею єднає містичний духовний зв'язок, уявлення селян про життя, смерть і вічність. Івоніка каже Михайлові: "Знаємо лише землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та вона свята. Крізь наші руки йде й білий хлібець". Це своєрідна селянська філософія. Хлібороб своєю працею "цивілізує" землю, перетворює її на рай, де люди їдять білий хліб. Він вірить у щасливу, дану долею землю, на якій жили його предки, будуть жити та засівати лани й онуки. Саме праця відроджує в трудівникові "цілісну людину" (Іван Франко), з її замилуванням красою рідної землі, пробуджує філософію антеїзму та філософію "сродної праці" Григорія Сковороди. Як тільки людина відсторонюється від неї, вона вироджується, мертвіє, стає злою, егоїстичною, здійснює злочини.