В. Шекспір
АНТОНІЙ І КЛЕОПАТРА
Переклад Олександра Грязнова
ДІЙОВІ ОСОБИ
М а р к А н т о н і й,
О к т а в і й Ц е з а р,
М а р к Е м і л і й Л е п і д – тріумвіри.
С е к с т П о м п е й.
Д о м і ц і й Е н о б а р б,
В е н т и д і й,
Е р о с,
С к а р,
Д е р ц е т,
Д е м е т р і й,
Ф і л о н – прибічники Антонія.
М е ц е н а т,
А г р и п п а,
Д о л а б е л л а,
П р о к у л е й,
Т і р е й,
Г а л л – прибічники Цезаря.
М е н а с,
М е н е к р а т,
В а р р і й – прибічники Секста Помпея.
Т а в р – командувач армією Цезаря.
К а н и д і й – командувач армією Антонія.
С и л і й – воєначальник у армії Вентидія.
Є в ф р о н і й – посол від Антонія до Цезаря.
А л е к с а с,
М а р д і а н,
С е л е в к,
Д і о м е д – придворні Клеопатри.
В і щ у н.
С е л я н и н.
К л е о п а т р а – цариця Єгипту.
О к т а в і я – сестра Цезаря, згодом дружина Антонія.
Х а р м і а н а,
І р а д а – служниці Клеопатри.
В о є н а ч а л ь н и к и, с о л д а т и, г і н ц і, о х о р о н ц і, с л у г и та п р и д в о р н і.
Місце дії – у різних частинах Римської імперії.
Д І Я П Е Р Ш А
Сцена перша
Олександрія. Зала в палаці Клеопатри.
Входять Д е м е т р і й і Ф і л о н.
Дивіться також
Ф і л о н
Наш полководець зовсім збожеволів.
Гарячий зір, який на власне військо
Він кидав гордовито, наче Марс,
Тепер не зводить він з очей циганських.
І груди силача, які в бою
Своїм шаленим подихом зривали
Всі застібки на панцирі стальному,
Тепер перетворилися на міх,
Що студить запал смуглої коханки.
Дивись, вони ідуть.
Сурми. Входять А н т о н і й і К л е о п а т р а
з почетом. Євнухи обмахують царицю опахалами.
І це – один
Із трьох стовпів, що підпирають Всесвіт!
Він став звичайним блазнем для повії.
Милуйся і навчайся!
К л е о п а т р а
Ти казав,
Що це – любов. Та чи вона велика?
А н т о н і й
Нікчемна та любов, що має міру.
К л е о п а т р а
Хотіла б знати, де її межа?
А н т о н і й
За обрієм існуючого світу.
Входить с л у г а Антонія.
С л у г а
Володарю, прийшли із Риму вісті.
А н т о н і й
Яка нудота! Що там? Говори.
К л е о п а т р а
Антонію, гінців послухай краще.
Ти Фульвію, можливо, прогнівив
Чи, може статись, жовторотий Цезар
Наказує тобі: "Зроби-но так:
Того царя змісти, того постав.
Виконуй, бо інакше покараю".
А н т о н і й
Що кажеш ти, кохана?
К л е о п а т р а
Це – не жарт.
Напевне, бути тут забороняють,
Або тебе усунули від влади.
Дізнайся, що Антонію велить
Вірніш – обоє. Вислухай гінців!
Ти червонієш – це на знак того,
Що ти боїшся Цезаря? Чи сором
За прочухан, який тебе чекає
Від Фульвії? – Покликати гінців!
А н т о н і й
Хай Рим пихатий змиють хвилі Тібра!
Нехай державні стіни упадуть!
Мій дім віднині тут. Всі царства – порох.
Земля – то гній. Однаково годує
Вона людей і скот. Мета життя
Лише в коханні.
(Обнімає Клеопатру.)
Довести беруся,
Що так ніхто й ніколи не кохав,
Як ти і я.
К л е о п а т р а
Приваблива брехня!
Та чи не ти, хто цю любов звеличив,
На Фульвії женився без любові?
Я не дурна, і знаю, що Антоній
Залишиться собою.
А н т о н і й
І завжди
Від Клеопатри в захваті він буде.
Але прошу: з любові до любові
І до її миттєвостей п'янких,
Не тратьмо час на марні суперечки.
Хай кожна мить несе нам насолоду!
Яким розвагам вечір віддамо?
К л е о п а т р а
Послухаймо гінців.
А н т о н і й
Яка уперта!
Та гнівається, плаче чи сміється –
Все личить їй. Поривами її
Милуюсь я, захоплено й побожно. –
Які гінці? Я твій і тільки твій.
Удвох з тобою будемо блукати
По вулицях, вдивляючись у натовп.
Ходім, моя царице! Ти ще вчора
Цього бажала.
(до слуги)
Геть іди! Набрид.
Антоній і Клеопатра з почетом ідуть.
Д е м е т р і й
Як зневажає Цезаря Антоній!
Ф і л о н
Так, часом він не схожий сам на себе.
Не видно в ньому величі душі,
Яка йому властива.
Д е м е т р і й
Дуже жаль!
Підтверджує він цим плітки злостиві,
Що досягли вже Риму. Сподіваюсь,
Він завтра буде іншим. Прощавай!
Ідуть геть.
Сцена друга
Там же. Кімната в палаці.
Входять Х а р м і а н а, І р а д а, А л е к с а с і в і щ у н.
Х а р м і а н а. Сонцесяйний Алексасе, найсолодший Алексасе, найпречудовіший Алек-сасе, найдосконаліший Алексасе! Де ж той віщун, якого ти так вихваляв цариці? Мені нестерпно хочеться дізнатися хоч щось про майбутнього чоловіка, який, за твоїми словами, буде під вінком ховати свої роги!
А л е к с а с
Віщуне!
В і щ у н
Я увесь до ваших послуг.
Х а р м і а н а
Це ти – віщун? Ти той, хто знає все?
В і щ у н
Не все, та в книзі таємниць природи
Я декілька сторінок прочитав.
А л е к с а с
(до Харміани)
Хай він погляне на твою долоню.
Входять Е н о б а р б і с л у г и.
Е н о б а р б
(до слуг)
Несіть вечерю і вина побільше:
За Клеопатру вип'ємо його.
Х а р м і а н а
Дай, чоловіче добрий, добру долю.
В і щ у н
Передбачаю я, а не даю.
Х а р м і а н а
То передбач для мене щось хороше.
В і щ у н
Краса твоя в майбутньому зросте.
Х а р м і а н а. У товщину?
І р а д а. Ні, на старість ти почнеш прикрашатися.
Х а р м і а н а. Тільки б не прикраситися зморшками!
А л е к с а с. Будьте шанобливими. Не сердіть його віщунство!
Х а р м і а н а. Тихше!
В і щ у н
Закоханою будеш ти частіше,
Ніж будеш ти коханою сама.
Х а р м і а н а. Це ми ще побачимо! Краще я буду розпалювати печінку вином, ніж любов'ю.
А л е к с а с. Не перебивайте його, дайте послухати.
Х а р м і а н а. Провісти мені краще щось дивне. Хай одного дня я вийду заміж за трьох царів і тут же овдовію. Хай в п'ятдесят років я народжу немовля, якого буде боятись навіть Ірод Іудейський. Або пообіцяй, що я стану дружиною Октавія Цезаря і, таким чином, стану рівною своїй господині.
В і щ у н
Ти маєш пережити Клеопатру.
Х а р м і а н а. Оце чудово! Довголіття для мене солодше винних ягід.
В і щ у н
В минулому ти мала більше щастя,
Аніж тебе в майбутньому чекає.
Х а р м і а н а. Тоді схоже на те, що мені не дочекатися видатних нащадків. Скільки ж я народжу синів і дочок?
В і щ у н
Якби твоїм бажанням по утробі,
То народила б ти мільйон дітей.
Х а р м і а н а. Іди геть, дурню! Вибачаю тобі лише тому, що ти не людина, а чаклун.
А л е к с а с. А ти думала, що про твої бажання знає тільки твоя постіль?
Х а р м і а н а. Ні, зажди! Тепер погадай Іраді.
А л е к с а с. Ми всі хочемо знати, що на нас чекає.
Е н о б а р б. Що чекає сьогодні мене і багатьох із вас, я знаю. Ми нап'ємось до безтями.
І р а д а. За лініями цієї руки можна передбачити тільки одне: цнотливе життя.
Х а р м і а н а. Так само, як за високою водою Нілу можна передбачити… недорід.
І р а д а. Та замовкни, розпуснице, не берись віщувати.
Х а р м і а н а. Якщо волога долоня не віщує плодовитості, то я не вмію і за вухом почухати. – Наворожи їй, будь ласка, щось звичайнісіньке.
В і щ у н
Із нею вас одна чекає доля.
І р а д а. Але яка? Розкажи подробніше.
В і щ у н. Я все сказав.
І р а д а. Невже я ні на волосину не щасливіша за неї?
Х а р м і а н а. А якщо й щасливіша на волосину, то де б ти хотіла, щоб вона виросла?
І р а д а. Тільки не в носі мого чоловіка.
Х а р м і а н а. Хай нас врятує небо від непристойних здогадок! Ну, а тепер Алексас, його майбутнє. Всемогутня Ізидо! Зроби так, щоб він одружився з кульгавою. І щоб вона вмерла, а він знайшов ще кращий скарб. І так далі, поки найбільша погань проведе його, регочачи і танцюючи, до могили після того, як він стане сто раз рогатим. Добра Ізидо, почуй мою молитву! Відмов мені в чомусь іншому, тільки не в цьому. Прошу тебе, мило-сердна Ізидо!
І р а д а. Амінь. Ласкава богине, почуй нашу молитву! Прикро бачити порядного чоловіка, одруженого з розпусницею, та ще більш прикро дивитися на негідника, якому не наставили роги. А тому, милостива Ізидо, відплати йому за всі заслуги, хоч би для дотри-мання пристойності.
Х а р м і а н а. Амінь.
А л е к с а с. Ні, ви послухайте! Якби від них залежало зробити мене рогатим, вони б з радістю вийшли на вулицю торгувати собою, щоб цього досягти.
Е н о б а р б
Тихіше! Йде Антоній.
Х а р м і а н а
Ні, – цариця.
Входить К л е о п а т р а.
К л е о п а т р а
Антонія не бачив, Енобарбе?
Е н о б а р б
Не бачив.
К л е о п а т р а
Він не був тут?
Х а р м і а н а
Ні, не був.
К л е о п а т р а
Збирався він сьогодні веселитись, –
І раптом Рим ненависний згадав.
Ти чуєш, Енобарбе?
Е н о б а р б
Що, царице?
К л е о п а т р а
Знайди його і приведи сюди.
А де Алексас?
А л е к с а с
Тут. А ось Антоній.
Входять А н т о н і й, г о н е ц ь і почет.
К л е о п а т р а
І не погляну. Всі за мною йдіть.
Клеопатра, Енобарб, Алексас, Ірада,
Харміана, віщун і слуги виходять.
Г о н е ц ь
Призвідницею Фульвія була.
А н т о н і й
І брат мій Люцій відповів війною?
Г о н е ц ь
Так. Та вони невдовзі помирились,
Щоб разом проти Цезаря піти.
А Цезар в першій сутичці розбив їх
І змусив із Італії тікати.
А н т о н і й
Щось гірше є іще?
Г о н е ц ь
Гіркі звістки
Гінцю завжди загрожують бідою.
А н т о н і й
Коли несеш їх дурню й боягузу.
Усе кажи. Що сталось – не змінить.
Найгірша правда, – навіть і про смерть, –
Мені дорожча лестощів порожніх.
Г о н е ц ь
Є справді неприємність: Лабієн
З парфянським військом перейшов Євфрат
І вторгнувся у Азію. Знамена
Його усюди мають переможно
Від Сирії до Лідії, в той час…
А н т о н і й
Коли Антоній, – хочеш ти сказати, –
Чомусь загруз в Єгипті?
Г о н е ц ь
Тріумвіре!
А н т о н і й
Пряміше! Не пом'якшуй поговір.
Як в Римі називають Клеопатру,
Так і кажи. І докоряй мені,
Як Фульвія сердито докоряє.
Мої гріхи мені перерахуй
Без застережень, прямо і правдиво,
Бо потурання плодить бур'яни,
А душу нам прополюють докори.
Тепер іди.
Г о н е ц ь
Скоряюся наказу.
(Іде геть.)
А н т о н і й
Що сповіщають нам із Сікіону?
П е р ш и й с л у г а
Гей, хто із Сікіону? Де гонець?
Д р у г и й с л у г а
Він тут, чекає виклику.
А н т о н і й
Хай зайде. –
Пора, якщо я ще не божевільний,
Звільнитися з єгипетських кайданів. –
Входить д р у г и й г о н е ц ь.
А ти мені що скажеш? Говори.
Д р у г и й г о н е ц ь
Твоя дружина Фульвія померла.
А н т о н і й
Де?
Г о н е ц ь
В Сікіоні. Ось докладний опис
Її хвороби і поточних справ.
(Подає листа.)
А н т о н і й
Іди.
Другий гонець виходить.
Пішла душа її велика,
І сам цього бажав я.