Переклад: Анатолій Тупиков
Рамонів батько мав лопату і копав людям криниці. А щоб викопати криницю, нічого, крім лопати, більше й не треба. Головне тут — досвід. А Рамонів батько своє діло знав. Як то кажуть, був майстром своєї справи.
Спочатку Рамон сам обходив двори й питався, кому потрібна криниця. Хлопець брав із собою дві-три пляшки води й кожному наливав покуштувати, на всі лади розхвалюючи свою воду. Мовляв, яка ж вона холодна та смачна…
Коли людям вода подобалася, батько з сином бралися до роботи.
Ще тільки на світ благословлялося, а Рамон із лозиною вже був у дворі й починав обстежувати місце. Там, де вода найближче до поверхні, лозина хилилася.
Потім приходив і сам копач.
— Тут під землею ціле озеро! — казав Рамонів батько і, щоб відкопати оте озеро, налягав на лопату.
Та згодом у селище провели водогін. Тепер копач криниць з'являвся тут дедалі рідше, а потім і зовсім перестав приходити.
Відтоді про Рамона ми більше нічого не чули.