Переклад: Анатолій Тупиков
Раміро продавав зелень.
Щодня він котив повз наш будинок свого дерев'яного візка. Попереду звичайно бігла його собачка Радічета. Вслід за нею лунало рипіння розхитаного колеса.
— Що везеш, Раміро?
— Салату, буряки, цибулю! — вигукував хлопець і штовхав візка далі.
Попереду бігла Радічета, немов сповіщаючи всіх, що йде Раміро. А хлопець трохи відставав, бо спинявся чи не під кожними дверима.
Отак вони обходили все селище.
Додому вертались аж тоді, коли візок був зовсім порожній. Стомлена Радічета вже не бігла попереду, а вистрибувала на візок, щоб Раміро віз її. Обоє задоволені, хлопець і собачка верталися додому тією самою дорогою.
І коли минали наш будинок, ми знов питали:
— Що везеш, Раміро?
Хлопець кивав на собачку, що поважно сиділа на візку, весело всміхався й відповідав:
— Радічету!