Переклад: Анатолій Тупиков
Взимку ми, діти, часто спостерігали, як народжуються ранки. Вони були аж червоні від холоду і тихі та сумні, бо навкруги, скільки оком кинеш,— ані пташини.
Понад рівнинами та міжгір'ями повільно пливли заспані хмаринки. А пасовиська були вкриті білою памороззю, неначе всіяні дрібно потовченим склом.
Ні куріпок, що влітку о цій ранковій порі вже шугали понад деревами, ні навіть горобців, що завжди в цей час купалися в піску, здіймаючи неймовірний галас…
У ці червоні від холоду зимові ранки ніде й нікого не було видно.
З дротяної огорожі звисали замерзлі краплини води. Мабуть, там ночував холод і плакав уві сні, або йому снилося щось сумне-сумне…
У ці сумні зимові ранки, коли ніде нікого не було видно, ми починали розуміти навіть птахів.
Розуміли й Рамона, що в ці дні не приходив до школи.