Під вінценосним місяцем я розрізняю
твоє обличчя у воді, між рибин і дрібних
лунких зірок. У нічному повітрі
поверхня ставка – лискучий метал.
Там, у воді, твої очі розплющені. В них –
зблискує спогад, який я впізнаю, так, ніби
ми знали одне одного ще дітьми. Наші коники
паслися на пагорбі, сірі
з білими відмітинами. Тепер вони пасуться
з небіжчиками, що чекають,
як діти, під своїми гранітними нагрудниками,
притомні й безпорадні:
Пагорби далеко. Вони здіймаються,
чорніші за дитинство.
Про що ти думаєш, коли лежиш так тихо
над водою? Коли ти такий, мені кортить
тебе торкнутися, та я стримуюся, бо бачу,
що в минулому житті ми були однієї крові.
Переклад Ірини Шувалової