Зображення життя українців у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Зображення життя українців у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

І. Нечуй-Левицький — класик української літератури, видатний прозаїк-реаліст другої половини XIX століття. Він створив низку високохудожніх оповідань і повістей, у яких відобразив тяжке життя українського народу дореформеного і пореформеного часу. Одним із таких видатних творів письменника є його соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я". У ній І. Нечуй-Левицьким майстерно використана багатюща народна творчість, зокрема обряди, прислів'я, приказки, народні анекдоти, відтворені кращі риси простих людей.

У повісті відтворено типові картини життя селянської родини Омелька Кайдаша. Це темна, затуркана селянська родина, приватновласницька психологія членів якої приводить до повсякденних сварок і чвар.

В основу повісті автор поклав життя однієї селянської родини. Прототипом сім'ї Кайдашів стала родина селян Мазурів, відомих своїми бійками та колотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі.

Кращі риси простих людей не затуляли від спостережливого ока письменника й того огидного, що було породжено дійсністю пореформеної доби. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична та водночас трагічна за своєю суттю картина життя українського селянства — темного, забитого віками панщини, роз'єднаного новими буржуазними порядками.

Автор зумів створити реалістичні образи героїв повісті двох поколінь сім'ї Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників.

Ось Омелько Кайдаш — темний, затурканий селянин. Тяжка праця, лиха панщина підірвали його сили, виснажили його. У нього "здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця". Це дбайливий, працьовитий селянин, який ніколи не сидить без діла, щось завжди майструє, чимось займається. Від своїх синів він також вимагає працьовитості. Але тяжке життя зробило його злим, нервовим, сварливим і забобонним. Із часу одруження синів для старого Кайдаша настає ще тяжче життя. Він поступово втрачає батьківську владу над синами: Карпо і Лаврін перестають його слухатись, намагаються загарбати все господарство і по-своєму господарювати. Карпо навіть піднімає руку на батька. Кайдаш спивається до божевілля та помирає. Так минуло сумне безрадісне життя Омелька Кайдаша. І. Нечуй-Левицький співчуває його недолі. Іноді він сміється з нерозумних вчинків свого героя, з його сімейних "війн", але крізь цей гіркий сміх проглядає сум.

Не менш яскравий, колоритний і образ дружини Омелька — Марусі Кайдашихи. Це сварлива, бездушна жінка. Замолоду вона служила покоївкою у панів. "Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства". Кайдашиха л погордою ставиться до бідніших од себе, любить вихвалятись, що її шанують пани й попи. Проте є в ній і позитивне. Маруся працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати, але сварлива й деспотична. Приватна власність спустошила її морально, зробила жорстокою. Бездушність і лицемірство Кайдашихи були причиною частих конфліктів і розладів у сім'ї. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє у кумедне й одночасно у трагічне становище. Письменник висміює деякі вчинки Кайдашихи, але разом із тим і співчуває їй. За гумористичним зображенням клопотів героїні видно сумне життя обмеженої жінки, яка стає справжнім посміховиськом у власній родині.

Образи молодого покоління сім'ї Кайдашів змальовані також у побутово-гумористичному плані. Кайдашенки і їх дружини — індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Це морально зубожілі люди, які через свої безкінечні сварки втрачають почуття гідності.

Карпо, який виріс в умовах темноти й безкультур'я, був грубим, неласкавим, сердитим. "Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались".

Своєю вдачею Лаврін відрізняється від старшого брата. У нього приваблива зовнішність: "Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі, сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво". Лаврін веселий, жартівливий. У нього лірична душа, його вабить все ніжне, хороше. Він шанує людей, захоплюється красою природи, грає на сопілці. Але ці його добрі задатки руйнує невблаганна дійсність, вбиваючи все найкраще в людині. Зрештою і Лаврін стає безсердечним егоїстом.

Замолоду у братів були різні характери і смаки. їх єднало тільки прагнення до власного господарства. Одружившись, Карпо хоче жити в своїй, хаті, мати своє господарство, ні від кого не залежати. Численні сварки й бійки примушують старого Кайдаша відділити сина: він дає йому пару волів, воза і частину поля. Але і це не врятувало родину від чвар. То кабан, то кінь, то вбитий півень ставали причиною для нових спалахів ворожнечі між ріднею. Остання невблаганна "війна" Карпа з братом розгорілася через грушу, яка належала Лаврінові, але під час поділу садка відійшла до Карпа. Кожен із братів доводив свої права на грушу, яка почала рясно родити. їх не могли розсудити ні волость, ні піп. Жадоба до вигоди була перешкодою до порозуміння.

Одним із найдовершеніших образів повісті "Кайдашева сім'я" є образ Мотрі — старшої невістки Кайдашів. Узявши шлюб, Мотря поринула у тяжкі будні життя Кайдашевої сім'ї. Зла свекруха звалила на неї всю роботу, постійно повчала невістку. Щоденна гризня, бійки зробили Мотрю злою, сварливою, егоїстичною жінкою. Крім свекрухи, Мотря зненавиділа й Мелашку — дружину Лавріна. Вона зневажала її, била Мелашчиних дітей. Лютість її не мала меж. В одному із "хатніх боїв" за розбитий глечик Мотря виколює свекрусі око. Але вона не переймається, а радіє через свій вчинок.

Із найбільшою симпатією змальовує письменник образ Мелашки. Вона була щира, тиха, лагідна, красива, з природи чутлива. Мелашка довго не брала участі в сварках і різних родинних конфліктах, тяжко переживала родинне безладдя. Пішовши на прощу до Києва, вона навіть вирішила не повертатися більше до Кайдашевого пекла. Але її знайшли і привели додому. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки. Разом із усіма воює вона то за півня, то за коня, порося, а зрештою й за грушу. І в цих сутичках за винахідливістю та люттю вже не поступається Кайдашам.

Зображуючи життя селянської родини Кайдашів, автор показав, як отруйно впливає на людину дрібновласницьке середовище, як воно вбиває в ній кращі людські риси.

Повість "Кайдашева сім'я" закінчується примиренням двох родин. Всохла груша, що спричинила стільки неприємностей, сварок і навіть бійок. "В обох садибах настала мирнота й тиша". Але ми розуміємо: це ненадовго, бо обмаль землі, нестаток грошей знову стануть причиною нових сварок. І виникають вони через безвихідь становища селян — бідних, майже злидарів.

Повість І. Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я" — високохудожній твір, у якому правдиво показано життя українського села другої половини XIX століття. Вона посідає визначне місце в українській класичній та світовій літературі як зразок реалістичного твору.