"Сміх крізь сльози" у повісті І. Нечуя-Левицьного "Кайдашева сім'я"

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології Іван Семенович Левицький розумів, що про життя села треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він дотримувався, працюючи над повістю "Кайдашева сім'я". Та поряд з кращими українськими звичаями, традиціями, пісенним розмаїттям письменник викриває за допомогою іронії, сміху, а іноді й сатири найгірші сторони народного життя, що стали результатом руйнації національних святинь.

Передусім у цьому пересвідчуєшся, коли знайомишся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. І. Нечуй-Левицький змальовує їх із гумором, бо український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував із ворогів. Гумор у повісті виступає як споконвічна риса народного менталітету. Однак гумор І. Нечуя-Левицького обертається сумною стороною, в ньому чути відгомін, сміху крізь сльози. Автор, сміючись зі своїх героїв, співчуває їм та їхній долі, сповненій щоденних безпросвітних сварок. Вони нехтують повагою до батьків, любов'ю до дітей, між ними зникає порозуміння як основа родинного добробуту.

Згадаймо епізоди, коли Омелькові сп'яну лізе у вічі містична чортівня. Йому здається, що він загубив очі, то ввижаються чорти, що сидять верхи на свинях. Комічні фантасмагорії Кайдаша автор будує на основі народної творчості, чим поглиблює комічність ситуації. А його старанні пости у п'ятницю? Герой переконаний: хто постить, той ніколи не потоне у воді. А як сталося? Загинув саме так! Трагічний фінал підтверджує забобонність не лише Кайдаша, а й усіх українських селян. Вони не можуть дати об'єктивної оцінки речам і подіям і страждають через це. Таким само абсурдним є процес зцілення Кайдаша від білої гарячки завдяки зіллю баби Палажки. Тут містика перемішана з реальністю життя: чи допоможе зілля, чи ні, а Палажка, безумовно, поліпшила своє матеріальне становище.

Маруся Кайдашиха теж дуже часто потрапляє в смішні ситуації через свою пихатість і чванство. Збираючись на оглядини до Мелашки, вона одягає жовті чобітки, колір яких не відповідає її віку і робить її смішною, схожою на курку з жовтими ногами. Маруся не слухає свого сина Лавріна, який радить їй злізти з воза перед крутою горою, наслідок теж комічний. Вона скотилася, як м'яч, у пил та обідрала жовтий сап'янець на модних чоботях. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха показує свою обмеженість, вщент розбиває традиційний для українських фольклорних та літературних творів образ української мудрої жінки-берегині.

Однак гумор у повісті здебільшого має співчутливий характер. Він допомагає розкрити вплив на психологію трудівників їх тяжкого становища, бо після тривалої панщини вони потрапили в нові, незвичні пореформені умови і були до них не готові.