Зображення народного життя, побуту, національного характеру українців у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Картини минулого яскраво оживають на сторінках соціально-побутової повісті Нечуя-Левицького. який збагатив нашу літературу творами про українську старовину, змальовуючи детально прекрасні місця над Россю, побут та звичаї селян. Поряд з чудовими картинами природи виростають і болючі проблеми пореформеного села, жорстока боротьба за приватну власність, за "твоє" і "моє". І ця боротьба розділила сім'ю Кайдашів, штовхає сина проти батька, невісток проти свекрухи. Порушено віковічну традицію українського народу — ввічливе ставлення до старших. Дріб'язкові суперечки порушують лад в родині. І навіть діти Карпа і Лавріна починають ворогувати між собою. І все це відбувається серед розкішної природи, що налаштовує читача на ліричний лад. Ось такі контрасти: чудові картини природи і жорстока боротьба між Кайдашами викликають у читача почуття суму за людину, за її приниження і втрату духовних цінностей. Вічна ворожнеча між добром і злом, матеріальним і духовним в житті людини завершується щасливо у цьому творі, бо груша — причина частих суперечок між родинами — всохла, але Нечуй-Левицький, звичайно, хотів би бачити життя кращим, ніж воно було насправді. Та вже ж потрібно відзначити високу майстерність письменника у змалюванні пейзажу, реалістичних картин побуту, відтворенні живого колориту мови персонажів.

Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок леваду. Автор добре знає життя селян, тому майстерно відображає деталі оселі, де найчастіше відбуваються події. Ми переносимося туди, де живуть персонажі твору, відчуваємо дух селянської хати, чуємо голоси Карпа, Лавріна, Мотрі, Мелашки, Кайдашихи. Побутові картини насичені гумором, пронизані глибоким співчуттям до долі людей, що втратили високу духовність у постійній гонитві за шматком землі, за зайвою копійкою. Особливо вражає епізод, коли Лаврін і Мелашка пізно повертаються додому, а їм ніхто не хотів відчиняти. "В Карповій хаті щось заворушилося: то встав Карпо. Він заворушився в сінях, стукнувся лобом об двері, звалив кочергу... і, позіхаючи на весь рот, одсунув засува. Лаврін з Мелашкою ввійшли в сіни. В одчинені двері наліво кричала Мотря, в двері направо репетувала стара мати". Добре знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький оригінально використовує його в описах побутових сцен, які переповнені сміхом крізь сльози.

"В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору..."

Реалістичне змалювання персонажів також спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоплюєшся прекрасними описами зовнішності персонажів, забуваючи про жорстокість і бездушність світу. Прекрасна природа, красиві люди, велике кохання знецінюються у щоденних сварках героїв, у дрібновласницьких інтересах.

Найповніше характер українки розкрито в образі Мелашки Вона і красива зовнішньо, і багата душею, виросла у бідній сім'ї, вміє шанувати і старших за себе, і працю. Портрет її — це яскравий приклад пісенної творчості, де ідеалізовано образ дівчини, чимось схожої на саме сонце. "Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк".

У цьому описі відчувається замилування автора своєю героїнею, бо стільки в ньому світла та теплоти. Мова Мелашки близька до народної пісні, вона розкриває її глибокі душевні переживання. Разом з тим автор дає влучну характеристику іншому персонажу — Марусі Кайдашисі, яка жорстоко поводиться з невісткою, вкладаючи в уста дружини Лавріна слова: "В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла Мотря".

Серед краси та гармонії людини з природою як щось неприємне сприймається жорстокість і черствість людей. Це не є характерним для української нації, але зустрічається ж і таке в житті.

Образи Карпа та Мотрі переконують, що жорстокість та егоїзм здатні здорову та енергійну людину зробити дріб'язковою, обмеженою у своїх прагненнях. Це проявляється в тому, що Мотря ображає Кайдашиху, називає її відьмою. яка може порізати та повкидати у борщ навіть дітей. І вже не про характерну рису українця ми маємо говорити, а про те, що заважає у житті. Ситуації, змальовані у повісті "Кайдашева сім'я", часто трапляються і зараз. Тому письменник засуджує людей, що "зневажають цвіт душі своєї" і прагне застерегти від жорстокого світу, утвердити перемогу добра над злом.

Чарівність, привабливість мови повісті також створюють картину минувшини нашої України, що мала славну історію, працьовитих людей, багату землю — і все це можна відродити, коли ми будемо прагнути до кращого.