Жіночі образи повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" (1 варіант)

Література другої половини XIX століття — новий етап в історії українського письменства, етап формування.

Представники реалістичного напряму намагалися якомога правдивіше відтворити події та характери, обставини й деталі, підкреслюючи в них, за Б. Брехтом, суттєве, "земне", типове у глибокому розумінні.

Чи не найкраще реалістична концепція жіночого характеру втілилася у творчості І. Нечуя-Левицького письменник звертається різних жіночих типів, створює яскраві, самобутні характери героїнь, становлення яких відбувається у зіткненні з дійсністю.

Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, ми із самого початку розуміємо, що цей образ неоднозначний. Ми бачимо працьовиту і вольову жінку, гарну господиню, яку й досі зазивають "за куховарку на весілля, на хрестини та на храми". Доки не з'явилася в хаті молода невістка, вона сама порається по господарству. Надмірна улесливість Кайдашихи — наслідок її колишньої праці нашім, перед якими селянка змушена була принижуватись довгі роки. Облесливість, фальшива манірність, зневажливе ставлення до нижчих за себе, прагнення почванитися перед біднішими роблять Кайдашиху смішною. Письменик переконливо показує,попихав поєднанні з дрібновласницьким егоїзмом, внутрішньою непорядністю стає однією з причин сімейних колотнеч.

Обставини життя не могли не позначитися на рисих характеру Кайдашихи, тому Маруся — справжня глава сім'ї. Вона зневажає чоловіка через його слабохарактерність, мордує невісток. Ллє заслуговує на повагу її велика материнська любов до пінт та онуків, бажання бачити їх щасливими, схвалення їх власного вибору. Коли обродилася Мотря, її старша невістка, Кайдашихи "припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... тішилася онуком, колихала його, гойдала..." Але через сварки і гризню невістки "не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляє, як вона плакала, та годувала її молоком".

Нечуй-Левицький майстерно зображує миттєві переродження своєї героїні. Панський лоск моментально злітає Кайдашихи в ситуаціях, коли не потрібно приховувати свою внутрішню сутність. Ось, наприклад, ще зовсім недавно вона нахвалювала Мотрю за працьовитість, коли ж невістка увійшла в її дім, відразу змінила своє ставлення до неї і невдовзі вже переклала на молоду жінку всю хатню роботу. Якось Мотря влучно назвала Кайдашиху "лютою змією", яка "полум'ям дише", а "з носа гонить дим кужелем". Невістка точно охарактеризувала двоїсту натуру свекрухи, яка "на словах, як цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од очей молоко кисне". Через таку свою двоїстість Кайдашиха не раз потрапляє в смішне і водночас трагічне становище. Сварки, спричинювані нею, часто завдають прикрості їй самій, а в одній з бійок вона навіть утратила око.

Автор дає зрозуміти, що свого часу кріпаччина висушила душу цієї жінки, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве, і тепер, звільнившись від цього тягаря, вона дістала можливість попихати невістками, як колись нею попихали пани. З часом усіма вчинками Кайдашихи починає керувати жадоба, і вона остаточно перетворюється на сварливу, люту жінку й "гризливу свекруху".

Мотря, Карпова дружина, — розумна, вродлива і чепурна жінка. За характером вона трохи "бриклива", і в неї "серце з перцем". Але вона працьовита: "діло ніби горить в Мотриних руках". Ставши невісткою, вона довгий час не відповідала свекрусі на її докори, і тільки тоді, коли вже не під силу було відчувати себе наймичкою, її терпець увірвався. "Я на батька не кричала ніколи, — каже вона Кайдашисі, — а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама". "Не моя воля волить в цій хаті", — розуміє Мотря, і, звичайно, їй "схотілося волі та своєї хати". Захищаючи себе та свої інтереси, Мотря поступово втрачає почуття міри і згодом стає сварливою і надзвичайно жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Тепер вона здатна на таку ненависть, що ладна "спопеліти поглядом". Вона стає зла настільки, що Лаврін говорить священикові, що Мотрю треба "посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках".

Зовсім не така Мелашка — жінка лагідного Лавріна. Добра, вразлива, чуйна, ніжна Мелашка має поетичну душу, ласкаве серце, а в своїй розмові "несамохіть вкидає слова пісень". Мелашка гарно вихована, вона любить і поважає батьків, піклується про менших братиків і сестричок, глибоко й щиро кохає чоловіка. "Тиха та смирна", вона намагається догодити вередливій свекрусі. Але їй нелегко пристосуватися до життя в родині Кайдашів. Мелашка потрапила одразу межі двох вогнів: Кайдашиха з першого ж дня обсипає "неласкавими словами", та й Мотря щодня ображає. "Якби мала крила... якби... зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і зелені

луги сльозами залила". Картини зустрічей Мелашки з Лавріном пройняті щирою душевною емоційністю. Проте проза життя, безперервні родинні чвари й колотнечі змінюють урешті-решт і її. Потрапивши у таку родину, де бажання жити в достатку перемогло інші людські чесноти, з часом Мелашка теж очерствіла, загубила красу своєї душі, стала схожою на всіх інших.

Як бачимо, реалістичні жіночі характери в повісті І. Нечуя-Левицького, незважаючи на розмаїття, представлені двома основними типами. Кайдашиха і Мотря — це жінки з активною життєвою позицією. Справедливим є зауваження Н. Зборовської, що "помітним фактом в українському селянському світі І. Нечуя-Левицького є мужність саме в жіночому характері". На противагу їм Мелашка наділена рисами пасивності. Вона здатна переважно на переживання та споглядання, смиренність перед несправедливістю навколишнього світу. Всі жіночі характери у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" — яскраві, відзначаються багатогранністю рис. Колоритні, типові й по-своєму оригінальні, вони настільки майстерно змальовані, що западають у душу читача.