Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі. У повісті "Кайдашева сім'я" автор так майстерно створив своїх

персонажів, що вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.

Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка "...наклала на нього свій напечаток". Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. "Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря". Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, "запиваючи давнє панщинне горе". На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.

Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, "наче люта змія". Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них пиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона "припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала..." Але через сварки і гризню невістка "не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком". Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою.

Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність.

Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: "В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми". На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й. ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: "Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають".

Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона "...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем". Вона любила працю. "Діло ніби горіло в Мотриних руках". Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: "Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама". Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.

Зовсім не така жінка лагідного Лавріна, Мелашка. Крім вроди, а була вона "рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина", — Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: "Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень". Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім'ї Кайдашів.

Присутні в повісті й такі кумедні персонажі, як баба Палажка Солов'їха і баба Параска Гріщиха. От вже з кого можна посміятись! Як собаки гризлися вони між собою і з усіма сусідами. Ідучи до Києва, щоб їсти там, за звичаєм, свою двадцять першу паску, баба Палажка заходила до тих молодиць, з котрими вона лаялась, щоб попрощатися, "але як вона лаялась з цілим селом, то для неї довелося сливе не минати ні одної хати".

Отакі люди сходять зі сторінок повісті: колоритні, типові й по-своєму оригінальні, вони так майстерно змальовані, що, незважаючи на декотрі негативні риси, їхні образи западають у душу, залишаючи там теплі почуття.