Міфологізм та демонологія в повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

З міфології колись народилося мистецтво, тому не дивно, що міфологічні легенди, вірування й демонологія взагалі займали таке визначне місце у світоглядній картині наших предків, та й нас самих теж. З тієї ж причини міфологія привертає таку пильну увагу фахівців-дослідників і письменників. Неодноразово ми спостерігали, як міфічні легенди, міфічні образи органічно вплітаються в художню канву літературного твору. Згадаймо, наприклад, "Лісову пісню" Лесі Українки, "У неділю рано зілля копала" Ольги Кобилянської та інші твори українських письменників. Міфологічні елементи стали основою і поетики повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків".

Вже сама назва повісті свідчить про те, на якому матеріалі вона написана. До речі, письменник вагався, яку назву дати творові, оскільки мав кілька варіантів: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін перевіку", "Подих віків", "Дар предків забутих", "Голос забутих предків". Але звернімо увагу, що в кожному з варіантів назви зустрічаються слова, які репрезентують міфологічний рівень свідомості: "вік", "предки", виявляючи відстороненість дії повісті від часу. Письменник ніби намагається відтворити особливість поезії давніх, ще доісторичних часів. Сам він писав про це: "Справді, наш предок живе в нас, ми носимо його в собі, його інстинкти, звички й уподобання, ми тужимо за ним". Чому письменник зупинився саме на цій назві, "Тіні забутих предків"? Мабуть, важливим є для нього саме слово "тінь", яке традиційно використовується в міфології багатьох народів, будучи ознакою померлої чи навіть живої душі, ознакою минулого, потойбічності. Таким чином, Іван і Марічка — це тіні забутих предків, тих чоловіка й жінки, які існували колись, і водночас — джерело майбутнього. Головні герої повісті стають у такому розумінні алегорією круговороту вічного життя.

Ознакою міфологічної основи сюжету повісті, крім назви, є також та особливість, що не вказаний історичний час подій, тобто вони могли статися будь-коли. Тільки окремі дрібні деталі змушують читача здогадатися, що події відбуваються на початку XX століття — цукерка, рушниця, пістоль, — але ці деталі не несуть на собі особливого змістового навантаження, таким чином не порушуючи загальної надчасовості дії.

Характерні для міфологічного мислення й імена героїв — Іван та Марічка — найпопулярніші імена героїв народних пісень, отже, типові для українців у будь-який час. Як вважав сам письменник, саме ці імена відображають міфосвідомість нації. Крім того, Іван та Марічка символізують в повісті жіноче та чоловіче начало як нерозривні протилежності

У структурі повісті М. Коцюбинський використав кілька демонологічних українських легенд. Наприклад, легенда про Бога та арідника, побудована на апокрифічному уявленні про те, що світ створений Богом за допомогою диявола, тобто несе на собі обидва начала світобудови — добро і зло. Тому світ пронизаний не тільки добрими силами, але й злими. Між ними точиться постійна боротьба в природі. Боротьба двох начал відбувається постійно і в людині, оскільки вона є часткою природи, підпорюється її законам.

Важливе, суто міфологічне значення в повісті має вода. У міфології багатьох народів вона вважається живодайною силою, оскільки приносить природі жадану вологу, оживлює все живе, напоює. Але вона не така чиста, як вогонь, в ній може водитися нечиста сила. Помітимо, що знайомство Івана та Марічки відбувається саме біля води. Вода об'єднує і роз'єднує героїв, оскільки вбиває Марічку. Вода може бути спокійною, а може бути й шаленою — повінь. Але так чи інакше, ця сила відіграє ключову роль у сюжетній будові повісті.

Не менш важливу роль відіграє в повісті і вогонь — очищуюча жива сила, захисний оберіг, який відлякує нечисту силу, охороняє людину, допомагає їй у її повсякденному житті.

Будуючи свій твір, М. Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу в світовій міфології міфологему "світового дерева", яке є прообразом міфологеми людини. Це дерево має три поверхи — нижній, середній і верхній. Воно об'єднує життя з нотойбіччям, виступаючи єдиним стрижнем усієї світобудови. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджуючися красою природи. Одружившися з Палатною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі — середнього рівня — і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під нього ґрунт, і герой опиняється в потойбіччі, закликаний нявками до лісу. Серед галявини в лісі він бачить тепер тільки мертві дерева, попереду нього тільки прірви.

Таким чином, повість ніби ділиться навпіл. Перша половина пов'язана з живим життям, живою коханою Марічкою, а друга — це мертвий світ, Марічка-нявка. А в центрі цієї міфологічної світобудови стоїть Іван — стрижень світу. Він об'єднує реальність з потойбічністю саме силою свого кохання, силою прагнення побачити кохану.

Чому М. Коцюбинський цілком занурив своїх героїв у світ напівреальний — напівфантастичний? Я думаю, таким чином автор намагався відтворити специфіку ментальності свого народу, схильність його оживлювати все навкруги себе, намагання естетизувати навколишній світ саме через споріднення його з міфом. З другого боку, саме фантастично-міфологічне тло дозволяло авторові передати природну основу натур його головних героїв, вписати їх у природне середовище, оскільки чистота їхніх душ відповідала чистоті гірських джерел і живодайній силі міфологічного вогню.