Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" (8 варіант)

Людську любов, і радості, і жалі,

І совість, що губилась на землі, —

У серце взяв, у світ поніс з собою.

А. Малишко. "Коцюбинський"

Письменник-громадянин, великий гуманіст і правдолюб Михайло Михайлович Коцюбинський подарував нашому народові сповнені світлих ідей, мистецьки неперевершені твори. Читаючи сторінки незабутнього творця краси і добра, мислителя, шукача правди, ми схиляємося перед його громадянською мужністю і щедрістю серця, що розкривається для людського горя, "як квітка для роси".

Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінких річок Гуцульщини, спонукають письменника створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Ця перлина української літератури пропонує заглибитись у чарівний світ величної й таємничої природи Карпат, допомагає збагнути своєрідний характер гуцулів — цього оригінального народу з багатою фантазією, що створив безліч прекрасних казок, зберіг перекази та легенди, витворив цілий світ символів, які допомагають жити у вічній гармонії з природою.

Герої твору все своє життя проводили в боротьбі зі злими духами, що населяли ліси, гори, води. Християнством вони лише прикрашали свій язичницький культ. На їхній погляд, кожний предмет, кожна річ, кожне явище мали душу. Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана і Марічки, українських Ромео і Джульетта.

Іван і Марічка — це справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. Деякі люди розуміли світ духів, вміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що спроваджують бурю, град, громи. Тому не випадково в повісті живуть і нявки, і чугайстер — волохатий лісовий чоловік, і градівник Юра, який відвертає грозові хмари, і відьма Хима, що не раз робила шкоду Івановій худібці. Демонологія в повісті — це світосприймання гуцула.

Одне з найяскравіших місць в повісті, що дає можливість уявити, як люди захищалися від злих духів, — святий вечір у хаті Івана. Коцюбинський описує звичаї та обряди, дотримання яких забезпечувало благополуччя або успіх у ґаздуванні (плекання худібки, ворожіння, свята весни, радості й сонця). Сьогодні ми з подивом відкриваємо для себе глибинні традиції наших предків, їхню природжену мудрість, гармонію єднання з космосом.

Усвідомлення єдності з природою породжувало прагнення жити багатим духовним життям. Природа й кохання допомагали розкрити й розвинути найкращі сторони людської душі, яка не тільки може слухати мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатна творити свою музику. Ось чому все життя гуцула, частіше неспокійне, супроводжує коломийка — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Письменник вводить у текст і любовну, і побутову коломийку. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь.

При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мережаної дудки "...з гори на гору, з поточка в поточок — пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця...":

Ой прибігла з полонини

Білая овечка.

— Люблю тебе, файна любко,

Та й твої словечка.

Іван кохає чисту, багату душею Марічку. Вона завжди поділяла щастя і горе, вилите Йваном на флоярі, обзивалася на його гру, "як самичка до дикого голуба, — співанками".

Твір дає чудову можливість пересвідчитись у тому, що коломийки якнайкраще передавали душевний стан їхніх творців, навіть коли йшлося про побут:

Ой як будуть вівчарики

Білі вівці пасти,

Будуть мої співаночки

За кресаню класти...

Коломийки допомагають ще раз переконатися в поетичній обдарованості, духовній красі, людяності, в здоровій, чистій душі нашого народу.

Ідея повісті "Тіні забутих предків" — гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів. М. Коцюбинський доводить, що лише через духовність, високе почуття кохання людина може дорівнятися до себе, тобто смерть Івана є запереченням світу розрахунку, егоїзму, грубої сили, буденного животіння та торжеством світу світлого, радісного, світу мрій.