Роль пісні в п'єсі Івана Котляревського "Наталка Полтавка" (1 варіант)

"Наталка Полтавка" перший драматичний твір нової української літератури, в якому сила і чарівна краса любові до свого народу з самого серця І. Котляревського перейшла у його твір. Ця п'єса виникла саме тоді, коли на терені нашої історії вирішувалась доля української культури. Її поява була тим могутнім весняним громом, що розбудила свідомість нашого народу.

Автор прагнув розкрити національний характер героїв через сприйняття і осмислення їх пісень. Обробляючи сюжет, в основі якого лежать українські народні пісні, Котляревський іде далі, загострюючи його соціальну суть. У нього до Наталки сватається не тільки багатий нелюб, а й пан — чиновник, коханий же її не просто бідняк, а й наймит, бурлака. Свідченням того, що сюжет п'єси не вигаданий письменником є безліч народних пісень про знівечене життя дівчини, яку розлучили з коханим і силоміць видали заміж за багатого, за старого та ще й до всього-нелюбого. Про це свідчать пісні "Ой під вишнею, під черешнею", "Ой мати, мати!", "Чого ж вода каламутна?" тощо. У центрі уваги драматурга — образ Наталки.

Головна героїня не тільки словами, а й своїми чарівними піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня "Ой я дівчина Полтавка" — це чудовий портрет героїні, простої української дівчини, що дуже подобається своєю красою, веселою та жартівливою вдачею, вірністю своєму коханому Петрові. Доповнює цей портрет пісня "Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву", з якої дізнаємось, що Наталка небагатого, але чесного роду, не соромиться виконувати будь-яку роботу. Її серце сповнене сумом і тривогою за своєю нареченою. Саме цей стан дівчини передає пісня "Віють вітри, віють буйні".

Незважаючи на те, що у нашої героїні "болить серце, а сльози не ллються", бо "хто щасливим був часочок, по смерть незабуде".

Коли Терпилиха прагне видати свою доньку заміж за возного, дівчина стає рішучою в боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчить пісня "Ой мати, мати!". Нею Наталка звертається до матері. Вона вважає, що "лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити". Над своїм безталанням та сирітською долею сумує Петро, наречений Наталки. Немає в нього "ні хатинки, нема щастя ані жінки, "не орано і нічого не сіяно", бо він "один в світі". А ось у сусіда і "хата біла" і "жінка мила" ("У сусіда хата біла"). Не дивлячись на те, що хлопець бідний, у нього багата душа. Його козацька вдача виливається в пісні "Та йшов козак з Дону". Настрій Петра, прагнення швидше побачить свою Наталку, зізнання у щирому і вірному коханні передається в пісні "сонце низенько".

Побратим Петра, Микола, — весела і добра душа. Його знають всі: і орда, і ляхи, і турчини. Мандрівника Миколу часто супроводжує пісня. Співаючи пісню "Гомін, гомін, гомін по діброві", бувалий хлопець згадує про героїчне минуле своїх прадідів, що вміли хоробро відстоювати свою священну землю. Ця пісня імпонує настроям і почуттям Миколу.

А пісні возного віддзеркалюють його душу. Він хабарник, і про це свідчить сатирична пісня "Всякому городу нрав і права".

Отже, в піснях розкриваються характери і погляди героїв на життя. Безсмертна, вічно юна пісня. Вона вийшла з зеленої, білостінної Полтави. Її завжди в народі зустрічають ласкавим успіхом, закоханим поглядом, а інколи — чистими сльозами. Як хочеться вірити, що і сьогодні ті давні і вічно молоді пісні будуть звучати з уст нашої молоді.