Іван Котляревський — Наталка Полтавка (аналіз, паспорт твору)

Аналіз твору

Літературний рід: драма.

Жанр: соціально-побутова драма.

Напрям (течія): просвітницький реалізм (реальні, прості люди, типова ситуація) із елементами класицизму (єдність часу, місця, дії).

Тема: зображення кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.

Ідея: втілення народного ідеалу української дівчини, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах виборного і возного.

Композиція, композиційно-стильові особливості: (експозиція) Наталка на березі Ворскли співає пісню "Віють вітри, віють буйні", з якої стає зрозуміло, що вона чекає коханого (Петра), а він десь забарився — (зав'язка) зустріч возного Тетерваковського з Наталкою, який пропонує їй одруження — (розвиток дії) розмова возного з виборним, прохання про допомогу щодо згоди Наталки вийти за нього заміж — Макогоненко розмовляє з Терпелихою — Терпелиха просить Наталку поступитися — Наталка з любові до матері погоджується — у селі з'являється Петро — розмови Петра з Макогоненком і возним про Харків, театр — Петро дізнається від Миколи про сватання возного до Наталки — (кульмінація) Наталка категорично відмовляється одружитися з Тетерваковським — Петро поступається власним щастям, радить їй покоритися долі матері й готовий віддати всі зароблені гроші — розчулений возний відмовляється від Наталки, щоб вона могла одружитися з Петром — (розв'язка) благословення матері Петра й Наталки, радісне гуляння.

Композиційна особливість: наявність 22 пісень — народних ("Віють вітри, віють буйні" (Маруся Чурай), "Дід рудий, баба руда", "Сонце низенько", "Що за того Петруся"); літературного походження ("Всякому городу нрав і права" (Г. Сковорода), "Ой доля людськая"), авторські ("Видно шляхи полтавськії", "Ой мати, мати, серце не вважає", "Ой я дівчина Полтавка", "Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву", "Чого вода каламутна", "Ей, Наталко схаменися", "Де згода в сімействі", "Підеш, Петре, до тієї", "Чи я тобі, дочко, не добра желаю", "Начинаймо веселиться") тощо.

Головні герої та їх образи: Наталка — українка, найбільшим багатством якої є "добре ім'я", проста, чесна, працьовита й розумна ("не багата я і проста, но чесного роду, не стиджуся прясти, шити і носити воду"); кохає Петра; жаліючи матір, дає згоду вийти заміж за возного; утілює найідеальніші моральні риси української дівчини; Петро — сирота, заробітчанин, бурлака; чесний, великодушний, працьовитий, сповідує неминучість долі, цілісна натура, не має достатньої сили волі й рішучості; кохає Наталку, але заради її щастя здатний поступитися своїм щастям; Микола — сирота-бурлака, чесний, розумний, розсудливий, веселий, любить співати, утілення душевних якостей найбідніших верств населення, має тверду вдачу; возний Тетерваковський — представник "сільської аристократії", "юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить"; освічений, вироджений українець; може діяти шляхетно; виборний Макогоненко — хитрий як лисиця, любить випити, добре закусити, знається на людях, "де не посій, там і вродить";

Горпина Терпилиха — бідна вдова, знедолена жінка, має добре серце, любить свою дочку, дотримується принципів народної моралі, бажає видати доньку за багатого; Терпило — (згадується) померлий чоловік Горпини, який програв усе багатство в карти, пропив, а потім помер.

Символічні образи: Тетерваковський (символ українців-перевертенців).

Сюжет: Сюжетну дію п'єси рухає соціально-побутовий конфлікт (між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці, який, користуючись своєю владою і матеріальним становищем Наталчиної сім'ї, претендує на роль її чоловіка. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб).

Проблематика: вірність і зрада, соціальна нерівність, проблема батьків та дітей, нового та старого, правди й брехні, працьовитості та ліні.

Художні засоби виразності: п'єса, маючи фольклорне підґрунтя, вражає чудовими зразками народнопісенної мови, зокрема у творі активно вживаються метафори, порівняння, епітети (дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива); синекдохи (козак в лузі окликнувся, — швед, татарин, лях здригнувся)-, гіперболи (віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться); фразеологізми тощо, а також елементи поетичного синтаксису (інверсії, тавтології, риторичні фігури т. ін.).

Примітки та корисна інформація: П'єса "Наталка Полтавка" — це перший драматичний твір нової української літератури, який, за влучним висловом видатного українського драматурга Івана Карпенка-Карого, є "праматір'ю українського народного театру".

Наталка Полтавка — перший в новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки. Новаторство п'єси "Наталка Полтавка" полягає в тому, що образ головної героїні — дівчини-красуні Наталки — І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.

Історичне значення п'єси "Наталка Полтавка" — у тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності. Це перша соціально-побутова драма із селянського життя в усій європейській літературі.

Аналіз інших творів Івана Котляревського: