Мабуть, природа вклала в Олександра Довженка ще змалку стільки оптимізму, що він бачив у світі тільки неповторну красу, а все потворне, зле відкидав від себе. Дитинство його проходило серед "неладу, плачу, темряви і жалю", тяжкої праці рідних, постійних нестатків. Але хлопець умів знаходити прості життєві радощі, радіти їм і самому життю.
Великими ласощами Сашкові здавалися "мед з тютюнових квітів і з квітів гарбузових", він смакував зеленими калачиками, вишневим клеєм та іншими нехитрими дарами природи, а найбільше любив моркву.
Вчитаймось уважно в рядки кіноповісті. Письменник не прикрашає життя, не "лакує" його під впливом дорогих для нього дитячих спогадів.
Ось батько. Довженко пише про нього: "Багато бачив я гарних людей, ну такого, як батько, не бачив. ...Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий". Разом із тим пив горілку і бив матір, мав негарний одяг. Письменник розумів, що це не від гарного життя, і батько, напевне, сам розумів ганебність такого стану, адже в очах його "завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи". "І все одно був красивий,— стільки крилося в ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї,— однаково. Коли стояв він на майданах безпритульний у фашистській неволі, і люди вже за старця його приймали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний".
Мати Довженка — невсипуща трудівниця, над усе любила "саджати що-небудь у землю, щоб проізростало". Любила співати, була ніжною і турботливою матір'ю. Але теж не безгрішною змальовує її письменник: вона ворогувала з дідом і бабою, вважала себе ворожкою, сцалила дідів Псалтир. Та не це головне було в неї, якщо згадати, скільки роботи було на її плечах (родина була великою), скільки горя їй довелося пережити. За словами Сашка, у них "уже вмерло п'ять хлопчиків і дві дівчинки".
- "Зачарована Десна" (повний текст)
- "Зачарована Десна" (скорочено)
- "Зачарована Десна" (аналіз)
- Як досягається сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна"?
Дід Семен, який "більш за все на світі любив сонце", "гарну бесіду і добре слово", був добрим духом "лугу і риби". Він умів так добре розповідати про "казкові нетрі старовини", що діти забували про все, вслухаючись у дідові слова. Але цей же дід Семен був войовничим та запальним, особливо у бійках за сіно. Та хіба можна не замилуватися його могутньою столітньою постаттю, читаючи, як він найкраще за всіх збирав у лісі гриби і ягоди, "розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, із старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо".
Теплим словом згадує О, Довженко не лише своїх рідних, а й односельців. Причому робить він це з об'єктивних позицій, вважаючи, що у кожної, навіть скромної за здібностями й непомітної людини є свій талант. Наприклад, Самійлу-косареві нічого більше так не вдавалося добре, як косити сіно: "Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою,— легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша". В усьому ж іншому він був зовсім "нездатний", але користувався повагою селян за свій косарський талант і невтомну працю.
Читаючи Довженкові рядки про людей, про чарівну Десну та інші принади природи, не перестаєш дивуватися, скільки любові вкладено в них письменником, скільки доброти, прихованого гумору! Думаю, це тому, що Олександр Петрович — вірний син свого народу і увібрав у себе кращі риси його національного характеру: пошану до людей, працьовитість, потяг до краси, природжений гумор, оптимістичне світовідчуття, терплячість.
Не закриває письменник очі й на вади: "Дивно й жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя,мінливого в постійній драмі і радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей".
Хіба ці слова не звернені прямо до нашого покоління? Якщо поглянути ширше, то кіноповість "Зачарована Десна" — не лише автобіографія великого митця, а й біографія нашого прекрасного трудового народу на чудовій зачарованій землі. І палкий заповіт прийдешнім поколінням — любити життя, творити добро.