Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка "Зачарована Десна" (3 варіант)

Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка "Зачарована Десна"

"Я народився і жив для добра і любові", — так визначив своє життєве кредо Олександр Довженко. Кому не відоме це славне ім'я сьогодні. Письменнк, кінорежисер, великий патріот свого народу і син свого часу. Кого не хвилюють його кіноповісті. Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще майже сорок років тому на спеціальному конкурсі у Брюсселі серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів названо було і його "Землю" українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети.

Приваблює і зацікавлює у творчості О.Довженка процес творення образу людини, що тісно пов'язаний із соціальними змінами. Але життєдіяльність суспільства розкривається через відображення сприйняття окремої людини, конкретного індивіда. Цей шлях пізнання світу — зображення соціально-культурного, національно —історичного крізь індивідуальне сприйняття стає домінуючим у творчості О.Довженка.

Моральна краса і духовна велич — це найвагоміші якості, які хоче бачити в людині кіноповістяр. Саме це він спромігся висвітлити у "Зачарованій Десні",яка глибоко врізається у свідомість, проникає до серця, зачіпає найтонші, найвразливіші струни душі читача.

Кого б Олександр Довженко не змалював: діда, схожого на білобородого Бога, чи прабабу, що буде за свої гріхи в пеклі за язика підвішана, батька, найкращу людину в світі, чи матір, вмілі та роботящі руки якої плекали розкішний город біля хати, чи свого вірного Пірата, що ділив з ним всі переживання дитинства, — завжди відчувається і теплота, і гордість, і любов людини до свого неспокійного роду, що дав йому життя. Спогади дитинства, що лягли в основу кіноповісті, створюють дивовижний світ людей, народжених для добра, праці і любові.

Проймаєшся захопленням до кожного із виведених у творі персонажів. Так глябоко могли розуміти світ навколо себе тільки дуже талановиті люди. Вічний брак гармонії в людських стосунках зникав зразу ж, як тільки вони опинялися наодинці з природою. Тут панували інші закони й інші цінності.

А малий Сашко — головний герой кіноповісті — то дитя природи. Картини його дитинства — то сама природа, то світ малої дитини, яка ще не встигла спізнатися з цим світом. Допитливий малюк, мрійливий, з неабиякою уявою, пізнаючи світ, поринав у нього з головою. У всьому, що поставало перед дитиною, бачилась гармонія. Трави, дерева, зорі, Десна — усе було олюднене, мало свої втіхи і смутки. Все жило в очах дитини подвійним життям, все, навіть потворне, містило в собі частинку прекрасного: хоча б ті худі коні, що постають в уяві красивими і сильними, а бабині прокльони — то "творчість її палкої, темної, перестарілої душі", а батькові походи до шинку не шкодять його величі... От де справжнє втілення краси природи.

Єдність людини з природою, із світлом при народженні основне, що визначає світогляд цієї людини в майбутньому, саме це стверджує письменник образом Сашка у кіноповісті "Зачарована Десна". Всі рідні, з якими нас знайомить головний герой, — то єдиний образ народу, складовою якого є і сам Довженко.

"Зачарована Десна"... Велика дяка їй і її авторові, Людині з великої літери, що застерігає нас від втради духовності, закликає повертатись до своїх коренів, не забувати про своїх рідних, не хапати зірок з неба, а нахилитися і побачити зірку в калюжі.