Якби було можна, втекла б у далекі світи.
Де небо синіше, чорніша земля, більші зграї.
І спинами блимають в синьому морі кити.
Де пальми хитають вітрами розпатлані віти.
І бриз заспокоїть надрізані злами душі.
І вчилася б жити. І мову чужу розуміти.
Любити ті грози або ті нізвідки дощі.
В чужинських пейзажах я б більше тебе не шукала.
Про каву з тобою ранкову забула б навік.
І був би ти винятком з сотень придуманих правил.
Такий незвичайний звичайний земний чоловік!