О, скільки ж орд топталося по нас...
Щасливі миті знаю похвилинно.
А інші вже не облікує час.
Душе моя, ти вмовлено мовчала,
Здивовано обплетена не раз.
Шукала ті поламані причали.
А час збігав. Без обліку той час.
Ти грілась митями украденого щастя,
Сама для себе пастку приладнавши.
Прощала тих, хто сам не попрощався.
Ти гріла тих, кого вважала слабшим.
Душе моя, кого ми обманули,
Збираючи образи, як коштовне?
Донизу тягне те, що вже минуло...
Брехнею стало назване любов'ю.
Розбилось глеком глиняним додолу,
Надщерблене не буде вже цілим.
Душе моя, не треба більш нічого...
Є цілий світ. І значить, місце в нім.