Розмова з донькою

Хращевська Інна

"Мам, а може вмерти мова?"
"Може, доню, наша майже вже.
Вже співають вічну колискову,
Серце розкриваючи ножем."
'Мам, а можна мову рятувати?"
"Можна, доцю, та сьогодні. Вже.
Просто руку ту не допускати,
Що до серця вперлася з ножем."
'Мам, а розкажи, чому столиця
В нас не наша ніби, а чужа?"
"Поки не особи в ній, а лиця.
Нам не треба, доню, і ножа."
'Мам, скажи, чому не модно,
Не престижно все, що з України?"
"Та колись нарешті перст господній
Світу всьому розповість, хто винен.
Все в руках у вас, моя дитино,
Чи скоріш, напевно, у серцях.
Має жити мова й Україна.
В ваших молодих іще очах.
Ви своє не дайте всім під ноги.
Не цурайтесь, як казав Тарас.
Різні в світі вкладено дороги.
Лиш одна веде від нас до Нас."