Три години давно минули. Російські війська вже в Києві? Жириновський приймає привітання з нагоди того, що став повноважним представником президента у Київському федеральному окрузі?
Але чому вимкнули телевізор? Що надважливе сталося в Росії, порівняно з чим війна з Україною видається дріб'язковою? По обличчях охоронців бачу, що вони знають цю новину, але виконують команду начальства: мовчати і нічого мені не казати.
Вночі я майже не спав. Три охоронці сидять на кріслах і в буквальному розумінні цих слів не зводять з мене очей. Я боюсь. Мені здається, що поступить команда від Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звуть, і ці здоровані мене вб'ють. Пустять кулю в лоб. Чи задушать подушкою. Чи зламають шию. Тішить, що лише декілька хвилин відчуватиму дискомфорт, а не мучитимусь, як Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть. Утім, усім нам гарантована дорога до Вічності, і ніхто не знає, що там насправді є.
Зранку вмикають телевізор. Дивують дві речі: нема Путіна, і жодного слова не говорять про війну в Україні. Розважальні програми змінюються художніми фільмами. У новинах здебільшого розповідають про події, які відбуваються в світі. Але напруга витає у повітрі. Коли ж покажуть "Лебедине озеро"?
Сніданок мені приносять у постіль. Зі мною вже лише один охоронець, свіжий, не з тих, що пантрували мене вночі. Я ще в'язень, але вже не такий небезпечний, як учора. Принаймні це набагато краще, ніж у ситуації з Сергієм Сергійовичем, чи як там його насправді звати. Чи добили його? Чи відпустили? Усміхаюсь сам до себе. Ага, відпустили. Догнали, а потім ще раз відпустили. Остаточно переконуюсь, що моє серце замерзло, мені зовсім не шкода Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звали. На другий раз знатиме, що зі мною не можна так жорстоко жартувати. Втім, другого разу в нього, мабуть, і не буде.
Ближче до обіду до мене заходять усі охоронці й кажуть, що пора збиратись. Вкотре переконуюсь, що скільки б не готувався до смерті, але з'ясовується, що зазвичай вона приходить несподівано.
Ми йдемо широкими кремлівськими коридорами, й аж тепер я усвідомлюю, що не пам'ятаю, як опинився вдома після очної ставки з Сергієм Сергійовичем, чи як там його насправді звали. А може, це мені також наснилось, як і розмова з Путіним? Чи я справді розмовляв з Володимиром Володимировичем і бачив, як добивають Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звати?
Помічаю, що кремлівські порядки змінились. По коридорах, не криючись, снують чиновники з пузатими портфелями, ніби намагаються винести все зайве зі своїх кабінетів. На нас вони не звертають жодної уваги. Лише окремі, побачивши мене, дивляться, як на мерця, і прискорюють хід. Я вже впізнаю, де ми знаходимось. За якусь мить будемо в кабінеті Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звуть.
30
Так, це був кабінет Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звуть, але за його столом сидів Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть. На його обличчі я не помічаю жодних ознак нещодавнього побиття. Руки теж в порядку. Мабуть, і на тілі нема жодного синця. І чому я вже не дивуюсь подібним метаморфозам?
Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть, закінчив розмову по телефону, махнув рукою охоронцям, що ті можуть почекати за дверима, а коли вони вийшли, сказав:
– Іванов Іван Іванович, і його так справді звуть, виявився ворогом народу, якого сьогодні зранку розстріляли.
Звісно, ви здогадались, що я не задавав зайвих питань. Що ж такого накоїв Іванов Іван Іванович, чи як там його насправді звуть, що треба було розстріляти цього поважного чоловіка? І що я бачив у підвалі, коли добивали Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звуть? Можливо, я потихеньку божеволію, знаходячись у смертельних обіймах чоловіків у чорному.
– Зараз я вам повідомлю конфіденційну інформацію, про яку ніхто більше не повинен знати, – сказав Сергій Сергійович, чи як там його насправді звати.
Він просвердлював поглядом мою черепну коробку, ніби намагався зрозуміти, які ж то думки нуртують у моїй бідній голівоньці.
– Володимир Володимирович Путін помер, – сказав Сергій Сергійович, чи як там його насправді звуть, – але повідомлення про це з'явиться через декілька днів. Треба підготувати народ, а то сліпий бунт може перекреслити всі наші досягнення.
"А вони були?" – хотів я іронічно запитати, але все-таки стримався. Зараз не до цього. Тут би самому врятуватись. Вже значно пізніше зауважив, що повідомлення про смерть Путіна сприйняв аж занадто спокійно, ніби вже був морально готовим до цього.
– Ми вивели свої війська із України, хоча залишалося ще хвилин тридцять, щоби зайняти Київ, а десантна дивізія так і не висадилась у Львові, – продовжував Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали.
Несподівано він надовго замовк, ніби роздумуючи, чи мав мені усе це казати. А може, розмірковував, як має себе поводити у даній ситуації, щоби вижити. Оголосять ворогом народу і розстріляють, як Іванова Івана Івановича, чи як там його насправді звали, й сотні таких, як він, що вірою й правдою служили Путіну, а поплатилися життям у перший же день після його смерті.
Я не смів порушити тишу, яка запанувала в кабінеті, хоча мені здалося, що Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, просто забув про моє існування на білому світі.
Але це було не так. Я помітив, що він поволі повертається до тями.
– Тепер до наших справ, – рішуче сказав Сергій Сергійович, чи як там його насправді звати, дивлячись мені в очі. – Вас зараз коротко проінструктують, а через годину ви летите в Сибір, щоби проінспектувати наші концтабори. Вищий генералітет Росії буде з вами. Ви виконуватимете роль Путіна, як найздібніший його двійник. Вони ще не знають про його смерть.
31
Про те, що в сибірській глибинці є декілька концентраційних таборів, мені сказала вчителька, з якою я займався сексом, і яка думала, що я справжній Путін. Це входило в програму навчання, і вона чекала моєї реакції. Я ніяк не відреагував. Пам'ятаю, що хотів показати, ніби вже володію цією інформацією. З іншого боку, я вже прагнув стати справжнім Путіним, а не лише подібним на нього, тому концентраційні табори в моїй уяві були природним явищем для Росії. За Леніна і Сталіна були, то чому не можуть бути за Путіна? А після сексу з нею, коли події почали розгортатись із космічною швидкістю та в геометричній прогресії, я взагалі перестав думати про концентраційні табори. Не до цього. Подумаєш, яка дрібничка.
У присутності Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звали, мене напучував молоденький генерал-лейтенантик, так що я подумав, ніби він не міг дослужитися до такого високого звання, а якщо й дослужився, то, мабуть, мав особливі заслуги перед Путіним, тепер уже покійним. І ще одна думка завітала до моєї бідної голівоньки: Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, в ієрархічній драбині чоловіків у чорному стоїть значно вище, ніж цей генерал-лейтенантик. Він сидів у його присутності, перебивав, задавав слушні запитання – і військовик слухняно відповідав. Цікаво, а яке ж звання має Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали? Однієї миті мені здалося, що Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, є Володимиром Володимировичем Путіним, якому зробили пластичну операцію. Втім, я не мав права на те, щоби ця божевільна думка надовго затримувалась у моїй бідній голівоньці.
Молоденький генерал-лейтенантик, як справжній солдафон, чітко розповів про розташування концентраційних таборів, їхні особливості та відмінності між собою, вказав на кількість контингенту в кожному і почав завантажувати мене іншими подробицями, ніби займався цим усе своє життя. Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, зі співчуттям дивився на мене, аж поки не прийняв рішення, наказавши молоденькому генерал-лейтенантикові замовкнути. Той здивовано дивився на нього, даючи зрозуміти, що виклав далеко не всі основні позиції. Але, на думку Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звали, мені, який мав зображати Путіна, повинно було вистачити й цього. Він у доволі грубій формі махнув рукою молоденькому генерал-лейтенантикові, ніби відганяв надокучливу муху, і той, червоніючи, зібрав усі папери, розкладені на столі, і, застосовуючи задній хід, вийшов із кабінету.
– От служака, – невдоволено сказав Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали. – Спробуй йому доручити якусь творчу роботу. Буде завал по всіх штреках. А ось виконавець з нього – відмінний. Треба підвищити йому звання.
Я вже й не смів думати, що переді мною Володимир Володимирович Путін, а не Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали.
Після хвилинної паузи, коли тиша з гуркотом вдарялась об барабанні перетинки, загрожуючи залишити мене глухим на все життя, що залишилось, Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, коротко і своїми словами, без солдафонських викрутасів, повторив мені те, що перед цим розповідав молоденький генерал-лейтенантик, так що я зрозумів, що мій чи то колишній, чи то нинішній куратор знаходиться глибоко в темі. Мені треба було відвідати три концентраційні табори в різних кінцях Сибіру, вислухати доповіді місцевого і приїжджого разом зі мною генералітету, дати вказівки і повернутися в Москву. На виконання завдання – дві доби. Після повернення на мене чекають гарячі дні, бо нарешті повідомлять про смерть Путіна. Треба, щоби я був під руками, бо всіляке можливо. При цьому Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, свердлив мене поглядом, ніби сумнівався, чи повернусь я, то ж чи варто відпускати мене в таку далеку дорогу. Ця думка лише народжувалась у моїй бідній голівоньці, тому від самого початку я ще не надавав їй аж такого великого значення, але пам'ятаю, що саме тоді, коли я знаходився в кабінеті Сергія Сергійовича, чи як там його насправді звали, я подумав, що навіщо мені повертатись, коли оголосять про смерть Путіна. Кому стануть потрібні його двійники, якщо вмер цар? З іншого боку, я розумів, що Сергій Сергійович, чи як там його насправді звали, приставить до мене надійну охорону, з чого я зробив доволі простий висновок: якби й хотілося мені втекти, то навіть у принципі не вдасться цього зробити.