Зрадлива коханка

Анатолій ВЛАСЮК

ЗРАДЛИВА КОХАНКА

Текст твору люб'язно надано його автором. Увага, текст твору для категорії 18+.

Тетяні БЕЛЬСЬКІЙ

1

Якщо тобі телефонують у п'ятницю, тринадцятого, – це до грошей, яких не треба брати.

На мобілці висвітлило незнайомий номер. Нишпорка вагався – відповідати чи ні, але таки натиснув на зелену кнопку.

– Здоров, мєнт! – почув незнайомий голос. – Чи ти вже понт?

Не встиг натиснути на червону кнопку. З нахабами у нього розмова була короткою. Мєнтом, "мусором" себе ніколи не вважав, бо працював чесно, а понтом, як називали поліцейських, не встиг стати, бо ще до перейменування пішов з органів внутрішніх справ.

– Не впізнав? – затараторило по той бік барикад. – Багатим буду! Це Ромко Кіт!

Ромко Кіт! Чверть століття тому йому дали вісім років за вбивство старого вчителя. Нишпорка тоді вів ту справу. Кіт не мав до нього жодних претензій. Відсидів від дзвінка до дзвінка. Коли вийшов, випав з поля зору Нишпорки. І в Дрогославі його не було. А потім з'явився. Став бізнесменом. Змінились часи – і ніхто вже не цікавився, звідки у бандюків на кшталт Кота з'явилися грошенята, і немалі.

– Як поживаєш? – не вгавав Кіт.

– Проблеми? – обережно запитав Нишпорка, якому не хотілося мати з ним справу.

– У тебе поки що нема, – по-філософськи відповів Кіт. – А в мене з'явились. Потрібна твоя допомога.

2

Нишпорка не ображався, що Кіт, молодший від нього на два чи три роки, "тикав" йому. Замолоду вони були на "ви". З плином часу різниця між "ви" і "ти" стирається.

Мабуть, Котові справді щось треба від Нишпорки, тому він намагається бути ближчим до нього. "Ти" замість "ви" найбільше підходить до цього. Але Нишпорка навчений життям, тому завжди намагався триматися подалі від людей, яким щось було потрібно, але вони не належали до ближнього кола тих, з ким відчував себе комфортно і в безпеці.

– Я в "Калині". Приїжджай! – сказав Кіт, ніби мав справу зі старим другом, з яким давно не бачився.

Ресторан "Калина" знаходився за Дрогославом. Нишпорка обдумував, як має відмовити Котові.

– Машина чекає біля твого під'їзду. – Кіт не давав жодних шансів на відступ і обірвав зв'язок.

У Нишпорки не було аргументів, щоби відмовити Котові, а тому не наважився набрати його номер. Приречено, ніби на страту, почав вдягатися. Глянув на Кицю, яка скрутилася клубочком під батареєю. Надворі літо, а вона облюбувала собі це місце, ніби постійно чекає, коли з'явиться тепло. Киця навіть не глянула на господаря. Точніше, вона вважала себе господинею, змушеною доглядати за Нишпоркою. Коти, які прилетіли з Космосу, спостерігають за нерозумними людьми, щоби застерігати їх від відчайдушних кроків. Якби ж то люди ще розуміли, що від них хочуть. Киця відправила думку до бідної голівоньки Нишпорки: мовляв, ти сам вирішуєш, йти тобі чи ні, я тут ні до чого. Він мусив смиренно з цим погодитись.

Біля під'їзду стояв чорний лімузин з тонованим склом. Нишпорка безпорадно вимацував поглядом подвір'я, шукаючи машину, яку за ним міг прислати Кіт.

Водій засигналив. Нишпорка не повірив, що це могло стосуватися його, і стояв на місці.

Скло поповзло вниз. Шафо-подібний чоловік без ознак інтелекту на обличчі сказав:

– Поїхали в "Калину".

3

Перевага людей, обділених інтелектом, у тому, що вони мало говорять. Балакуни мають хоч краплину розуму, просто не звикли думати.

Нишпорка підтримав гру в мовчанку і навіть не заїкався, коли шафо-подібний чоловік безбожно порушував правила вуличного руху. Мабуть, у Дрогославі таким людям можна все, на відміну від подібних на Нишпорку, які у правоохоронних органах більше не працювали.

Машина йшла легко. Виїхали за місто. Звернули на дорогу, що вела до ресторану "Калина". Їхали лісом.

Чомусь Нишпорка подумав, що його зараз можуть завалити. Хто його знає, цього Кота! Тоді не мав претензій, а зараз може виставити рахунок за вісім втрачених років життя.

Але Нишпорка не встиг додумати свою гірку думу, бо побачив ресторан. "Калина" – двоповерховий дерев'яний будинок – часто ставав місцем притулку і відпочинку для особливих людей. Прості смертні обходили його десятою дорогою.

На порозі їх зустрічав Ромко Кіт. Постарішав, став ширшим, ніж довшим. Роки знущаються з людей.

Зустрілися, мов старі приятелі, поручкались і обійнялись. Найменше Нишпорці хотілося, щоби хтось їх зараз бачив разом. Ще подумають, що він скурвився.

Кіт ніби прочитав його думки.

– Друга кабінка справа, – сказав він. – Я зараз.

Нишпорка озирнувся. Шафо-подібний чоловік пильно дивився на нього.

4

Особливих людей і треба обслуговувати по-особливому. Кабінки були розраховані на тих, хто прагнув побути на самоті або в компанії тих, кому довіряв. На другому поверсі знаходився великий зал, в якому гучно розважалися сильні світу цього.

Котові справді щось треба було від Нишпорки. Пляшка коньяку, ковбаси, сири, салати. Все за вищим розрядом.

Минула хвилина – і до кабінки увійшов Кіт. Він розкоркував пляшку і потрохи розлив собі й Нишпорці.

– Це правдивий закарпатський коньяк, – похвалився. – Прямо із заводу. В магазині такого не купиш.

Нишпорка не був прихильником коньяків, але вдихнув аромат, як бачив це у фільмах.

– За зустріч! – запропонував Кіт.

Нишпорка кивнув головою і став потрохи пити, смакуючи. Кіт залпом вилив усе собі в горлянку, ніби це була горілка.

– Закусуй, – казав Кіт, пильно вдивляючись у Нишпорку, ніби перед ним був піддослідний кролик, якому зараз вприснуть щось, від чого той або здохне, або допоможе людям довше жити.

Нишпорка скромно закусив долькою лимону.

– Як поживаєш? – запитав Кіт.

Треба було брати ініціативу в свої руки.

– Ти ж хотів зустрітися зі мною не тому, щоб розпитати про моє життя.

Кіт штучно розсміявся.

5

Тепер уже Нишпорка пильно дивився на Кота – і той припинив ламати комедію, зрозумівши, що колишній капітан міліції зовсім не змінився за ці роки, поки вони не бачились. Життя навчило грати його в піддавки, щоби знайти у цьому вигоду, але з Нишпоркою цей номер не проходив.

Кіт для годиться ще трохи подумав, а потім виклав на стіл перед Нишпоркою фотографію:

– Знаєш її?

Нишпорці перехопило подих.

– Звісно, вичавив він із себе. – Надія Заяць.

Кіт не помітив перемін у Нишпорці. Все-таки той умів керувати своїми емоціями.

– Тепер Задвірна. Дружина секретаря міської ради. Моя коханка.

Те, що Надька вискочила заміж за Задвірного, Нишпорка знав. Але те, що стала коханкою Кота, – в голові не вкладалося.

– Ти хочеш, щоби я її завалив? – намагався пожартувати Нишпорка, але сам відчув, що зробив це невдало.

– Я сам кого хочеш можу завалити, – жорстко відрізав Кіт.

Він мовчки розливав коньяк. Вони випили й закусували. Мовчали. Нишпорка гарячково обдумував, що має робити, але жодної путящої думки не залітало до його бідної голівоньки.

– Ти ж став приватним детективом.

Наприкінці речення Кіт не поставив знаку запитання.

– Ну, інколи надаю консультації, – ухильно відреагував Нишпорка.

– Мені треба, щоб ти знайшов її коханця.

Так ось воно що! Тепер зрозуміло, чому рушниця не стріляла. Не заряджена була!

Кіт виглядав безпорадно. Відчувалося, що Надька завоювала його серце. Нишпорка хотів його добити: "А ти хто, якщо Зайчиха має коханця?", але встиг вчасно себе стримати.

Однієї пляшки правдивого закарпатського коньяку їм виявилося замало.

6

Надя Заяць, Зайчиха, як називали її у Дрогославі, стала першою коханкою Нишпорки після того, як він одружився. Зберігав вірність дружині сім років. Кохання чи якихось особливих симпатій до Надьки у нього не було.

Якось начальник виматюкав його за якусь нерозкриту справу. Нишпорка вже добряче напився в барі, коли до нього підсіла молода жінка. Вона сказала, що вчилася з ним в одній школі, молодша від нього на шість років, і він їй колись подобався. Нишпорка не пам'ятав її, але опинився разом з нею в ліжку. Приперся додому вже над ранок.

Ще декілька разів зустрічався з Надькою. Вона розв'язала вузлик. У Нишпорки після неї стали з'являтися нові коханки. Доконаним фактом стало те, що Нишпорка нарешті зрозумів, що вже не кохає дружину.

Нишпорка відходив від пиятики з Котом і не розумів, як він погодився вистежувати коханця його коханки і своєї колишньої теж. Втім, колишніх коханок, як і мєнтів з понтами, не буває. Саркастично усміхнувся сам до себе від цієї грайливої думки, що несподівано завітала до його бідної голівоньки.

Мабуть, не останню роль зіграли гроші. Кіт в якості авансу дав йому двісті доларів. Пообіцяв ще триста, коли Нишпорка знайде цього сміливця.

Він метнувся до джинсів. Дві сотки були в кишені. Нишпорка не пам'ятав, як опинився вдома. Славко, мабуть, пішов на пари в університет. Добре, що дружина на заробітках в Італії, бо не терпіла би його розгульного життя, якби знаходилася поруч. А син не видасть. Та й двісті доларів не будуть зайвими.

Він знову заснув, а коли прокинувся, жахнувся, як це він буде розшукувати коханця Котової коханки і своєї теж. Якщо не хочеш збожеволіти – смійся із себе. Нишпорка так і зробив.

7

Коли закінчується вплив алкоголю – пробуджується совість.

Нишпорка остаточно прийшов до тями. Він вирішив зателефонувати Котові, повернути йому тих нещасних двісті доларів і сказати, що не займатиметься цією справою.

Якби Надька сказала Котові, що Нишпорка був колись її коханцем, то навряд чи той звернувся би до нього за допомогою. А тепер Нишпорка був би останнім підляком, якби видав Надьку, знайшовши її останнього коханця. Ну, крайнього коханця, якщо бути точнішим, бо навряд чи Зайчиха на ньому зупиниться. Та й не знати, як би поступив з нею Кіт, коли б дізнався про цього сміливця. Це його слова. Мовляв, ніхто не сміє переходити йому дорогу, навіть у стосунках із жінками.

Нишпорка відчував, що опинився між молотом і ковадлом. Здати Надьку – підло. Не здати – Кіт йому самому може щось зробити. Хіба що вдавати, ніби розвинув бурхливу діяльність, але самому нічого не вчиняти. Теж варіант, хоча й не дуже надійний. Будь-яка інформація може просочитися до Кота, а реакція його може бути несподіваною і не прогнозованою. Та щось же йому треба буде сказати, дати якісь докази і фотографії.

Нишпорка упіймав себе на думці, що боїться Кота. Він же нормальний чоловік, а не ідіот, тому боїться за власне життя.