Українська трагедія. Запах танго (третя книга)

АНАТОЛІЙ ВЛАСЮК

УКРАЇНСЬКА ТРАГЕДІЯ

ТРЕТЯ КНИГА

ЗАПАХ ТАНГО

Володимирові ГРИЩУКУ-старшому

Сьома копа

1

Коли Віолетта сказала, що їде до мами у Київ, військовий комісар спокійно сприйняв цю новину. Їде – то й їде. Ніби між іншим запитав, коли вона повернеться. Дружина ошелешила зустрічним запитанням:

– А навіщо?

Віолетта ще остаточно не вирішила, чи повертатиметься до Дрогослава, чи вже залишиться народжувати в Києві, а там і розлучиться з чоловіком. Тут, здається, вже її ніщо не тримало. І ніхто не тримав.

Якщо раніше Андрій Чернюк телефонував їй мало не щодня, то тепер великою розкішшю було для неї поговорити з ним хоча би раз на тиждень. Про те щоб зустрітися, навіть не йшлося. Та й Віолетта сама відчувала, що поволі відвикає від батька своєї дитини. Ні, вона ще думала про нього доволі часто, але дні, проведені без нього, вже не були такими болючими, як раніше.

А ще їй дуже допомагали книжки. Читала аби читати. Сам процес убивав час. Намагалася вникнути в той чи інший текст, хоча не завжди це вдавалось.

Коли одного разу військовий комісар не прийшов додому ночувати, Віолетта вирішила, що все-таки треба їхати до Києва. І чим швидше, тим краще.

2

Дивним чином колотнеча навколо Комітету порятунку України оминула Івана Андрійовича. Він сам висував дві версії: або СБУ не докопалася до його участі у спробі фізичного усунення від влади Порошенка, або затіяли якусь цікаву гру саме з ним. Якщо вони сподіваються на його співпрацю з нинішньою владою, то глибоко помиляються. Цього не буде за жодних обставин.

Третього вересня 2014 року Іванові Андрійовичу стукнуло шістдесят дев'ять. Він не очікував привітань ні від кого. Дружина померла. Син не підтримував з ним жодних стосунків. Після того як накрили Комітет порятунку України, навряд чи хтось з колишніх членів організації зателефонує йому. Безперечно, вважають його зрадником, хоча, бачить Бог, він не причетний до провалу.

Іван Андрійович святкував сам. Перед ним стояла пляшка правдивого закарпатського коньяку. Закушував чорним хлібом. Це була новація від одного з колишніх керівників українського КГБ. Якось Іван Андрійович побував у нього на дачі. Саме там і засмакував йому коньяк з чорним хлібом.

По телевізору показували новини. Українські військові відступили з луганського аеропорту. Франція відмовилася надавати Росії "Містраль". Члени моніторингової місії ОБСЄ вперше підтвердили факт обстрілу України з території Російської Федерації.

Іван Андрійович слухав і, здається, нічого не чув, думаючи щось своє. Але якби у нього в той момент запитали, що саме він думає, навряд чи зміг би відповісти.

Поруч з пляшкою коньяку і чорним хлібом на столі лежав пістолет. Іван Андрійович пам'ятав чекістські традиції: заарештовують на день народження.

Коли у двері хтось подзвонив, Іван Андрійович криво посміхнувся, допив коньяк, який залишався у склянці, заїв скибкою чорного хліба, зробив гучнішим звук у телевізорі і вистрелив собі у скроню.

3

Коли Єлєна зрозуміла, що новий коханець натякає їй на сприяння у його кар'єрному рості на фабриці, різко охолонула до нього. Здається, він зрозумів свою помилку, але задурити голову коханці вже не міг.

Єлєна все частіше кидала погляди на Зенона, і він це відчував, хоча вдавав, що нічого не бачить і взагалі це його не стосується. Забавки з нею занадто дорого обійшлися йому. З фабрики він, звичайно, не вилетів, але втратив Христину і, можливо, своє майбутнє. Саме так, по-філософськи, формулював тепер цю проблему. Хоча дружина казала, що не зустрічалась із Зоряном, а кохання до нього у неї віртуальне, через Інтернет, – Зенон думав про те, що хлопчик, який мав народитися, буде саме від цього несподіваного супротивника. Ця думка не давала йому спокою ні вдень, ні вночі.

Зенон відчував, що власник фабрики потрохи змінює ставлення до нього у кращий бік. Коли дізнався, що українець спить з його дружиною, був злий, як пантера. Зрештою, змушений був віддавати належне Зенону як незамінному працівникові, а пригоди зі своїми коханками давали можливість забувати про завданий йому удар. До Єлєни в нього вже давно не було тих почуттів, що при їхньому знайомстві. Якби не спільні фінансові зобов'язання, завдяки чому була можливою робота фабрики і саме її існування, вже давно би кинув цю жінку. Тепер він навіть жалкував, що тоді не стримався й накинувся на Зенона. Хай би краще Єлєна була з цим українцем, ніж має волочитися не знати з ким. План повернення Зенона до Єлєни, аби їх тримати в полі свого зору, зрів у голові, але треба було все досконало продумати.

4

Генералові інфаркту було затишно й тепло на душі. Ліля вдома, не переживаєш, що з нею щось може трапитись. Щоправда, сумна. Але, може, це зосередженість на роботі? Адже проводить якесь журналістське розслідування. Вона молодчинка. В неї все буде гаразд.

Він з цікавістю стежить за історією, яку світові засоби масової інформації вже охрестили труднощами перекладу. П'ятий канал розповідає про телефонну розмову Порошенка і Путіна. Ніби домовились про постійне припинення вогню. Генерала інфаркту насторожує те слово – "постійне". Постійне припинення вогню – це кінець війни? Хто ж в це повірить, знаючи вовчий апетит Росії?

Вмикає РТР, а там говорять лише про телефонну розмову між президентами і спростовують будь-які домовленості, бо їх не могло бути в принципі, адже Росія не є учасником конфлікту. Ага, злорадно думає генерал інфаркту, шахтарі й трактористи Донбасу беззбройні воюють з озброєною до зубів київською хунтою, Росія тут ні до чого!

Зі злістю клацає каналами. На 1+1 кажуть, що домовилися про режим припинення вогню. А Путін із Монголії уточнює, що мова йде про план із семи пунктів. ICTV розшифровує: головне, що бойовики припиняють наступ, а Україна відмовляється від використання авіації. Генерал інфаркту прицмокує язиком: у нас є авіація? Що за маячня? Невже Порошенко втрапить у путінську пастку?

Далі – більше. Україна має відвести війська від великих міст на віддаль артилерійського залпу. Це десь до Красноармійська на заході і до Новоайдару на півночі. Нічого собі! А хто ж контролюватиме оголені величезні території? Путін каже про якісь міжнародні організації. Про це, мовляв, говоритимуть на черговому засіданні контактної групи.

У генерала інфаркту складалося враження, що Путін і Порошенко розмовляли між собою китайською, тому й виникли труднощі перекладу. Невже Петро Олексійович забув шкільну програму з російської? Чому ж так хибно витлумачив слова Володимира Володимировича? Чи це Путін обнадіяв Порошенка, але не сподівався, що той про все розкаже?

На "Інтері" переказують слова Барака Обами. Американський президент знаходиться з візитом в Естонії. Він не вірить у щирість Путіна. Перемир'я вже було, але нічого не дало.

"Україна" передає пряму мову єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Етингера. Він прямо звинувачує президента Російської Федерації у брехні. За його словами, вона поза межами уявлень. Етингер каже, що Росія може пробивати собі шлях до Криму і Придністров'я.

Ліля кличе генерала інфаркту вечеряти. Він із задоволенням вирубує телевізор, який йому набрид за цілий день.

5

Аж тепер усім стає очевидним, що політичні партії в Києві домовились між собою, і народним депутатом України від Дрогославщини має стати представник Блоку Петра Порошенка. Звісно, були шоковані тим, що це не перший заступник міського голови, який раніше працював директором готелю "Дрогослав". Знайшли бійця АТО, місцевого підприємця, який нічим особливим раніше не вирізнявся. Йому нема ще й тридцяти. У засобах масової інформації його фотографії. На Майдані. В бліндажі з каскою на голові. А ось хвацько стоїть з автоматом в руках. Далі – більше. Фотографія з Аваковим. Фотографія з Турчиновим. Тепер стає зрозумілим, звідки ростуть ноги.

Передвиборча кампанія у нього нахабна. Його підтримують молоді хлопці, які невідомо звідки приїхали до Дрогослава. Ходять у військовій формі. Видно, що фінансування на вищому рівні. Висять бігборди із зображенням воїна АТО. Роздають листівки і газети. Блок Петра Порошенка у Дрогославі має свою газету. На час виборів. Наклад – солідний. Всі інші місцеві засоби масової інформації можуть позаздрити. Але й їх не забувають. Постійно вміщують агітаційні матеріали кандидата в народні депутати України. Платять вчасно. А ще готівкою головним редакторам. За сприяння. За розуміння. За розміщення на першій сторінці. За друк у п'ятницю, коли найбільший тираж.

Серед місцевих партій, здається, лише Конгрес українських націоналістів підтримує новоявленого воїна АТО, який має стати народним депутатом України від Дрогославщини. Особисто секретар міської ради агітує за нього. Не соромиться. Адміністративний ресурс? Ви про що?

На цьому тлі інші кандидати, здається, наперед змирилися з поразкою. Ведуть свої кампанії ялово. Лише нині діючий народний депутат України від "Батьківщини" все ще вірить у свою перемогу. Не хоче зрозуміти, що Юля здала його Петрові, як Петро здав багатьох на інших округах на догоду Юлі. І не лише їй. Домовленість – основний козир політики. Міняйли. Ти мені – я тобі.

До виборів півтора місяці. Люди думають, що це вони вирішують долю України. Наївні. За них уже давно все вирішили. Треба лише проголосувати. Досвідчені психологи вивчають настрої людей. Коригують у потрібне русло. У Дрогославі має перемогти воїн АТО. Значить, він і переможе. Помилки бути не може. Все для України. Все в ім'я України. Зрештою, слава Україні!

6

Карцер був довгий, але низький – на повний зріст не станеш. Долівка цементна – не полежиш. Постійно хочеться спати й їсти. Лампочка світить над головою цілодобово. Замість води – якесь пійло, замість їжі – якась гнила суміш.

А ще щурі. Варвара не боїться. Лише вибирає момент і копає найближчого в голову. Оглушила. Бере за хвіст і з розмаху б'є об бетонну стіну. Мозок з кров'ю розлітається по всьому карцеру. Трупики складає в куточку. Щурі – мудрі істоти. Тепер тримаються від неї подалі, а потім взагалі десь щезають.

Тут можна втратити не лиш лік часу, а й розум. На це розраховано. Варвара згадує приємне в своєму житті. З чоловіком їй поталанило. Донечка – найцінніший її скарб.