Джон Бойн — Хлопчик у смугастій піжамі

Батьки не відразу зрозуміли, що сталося. Вони всюди шукали Бруно, навіть подумали, що він сам подався у Берлін, куди мала невдовзі переїхати мама з дітьми. Комендант здогадався про лихо, яке сталося з його сином, лише через рік після його зникнення.

Роман Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі" на перший погляд замовчує страшну назву концтабору, але уважний читач мимоволі здогадається, що йдеться про Аушвіц. Триповерховий будинок порівняно з п'ятиповерховим видається Бруно затісним, а його назва "Геть-Звідси" читається імперативно й символічно. Автор навмисно упускає назву міста/селища, хоча, перекладаючи назву будинку/місцини німецькою, можемо здогадатися, про що саме йдеться (Аушвіц). Тим паче Гретель неодноразово дорікає братові, що той неправильно вимовляє цю назву.

"Будинок у Берліні стояв на тихій вулиці, поруч із ним – інші великі будинки схожої форми, завжди було приємно дивитися на них, бо вони наче й скидалися на його дім, але не зовсім, і в них жили інші хлопці… Проте новий будинок стояв окремо – посеред порожнього, занедбаного місця, й інших будинків ніде не було видно, а це означало, що інші родини поблизу не жили і не жили інші хлопці…". У будинку в Берліні було п'ять поверхів, з вікна найвищого поверху Бруно міг дивитися на весь Берлін. У новому будинку було лиш три поверхи, а з вікна своєї кімнати хлопик побачив дещо дуже дивне.

Головний герой – дев'ятирічний Бруно, син коменданта концтабору. Маючи гострий і допитливий розум, хлопчик мріє бути дослідником і вирушає досліджувати огорожу табору. Біля огорожі він зустрів однолітка – єврейського хлопчика Шмуля, з яким затоваришував. Прагнучи допомогти Шмулеві знайти батька, якого "не можуть знайти", вдягає "смугасту піжаму", принесену товаришем. Бруно перелізає через огорожу табору й зникає в страшному горнилі печі.

Оповідь у творі ведеться переважно з точки зору Бруно, який не розуміє, чому люди в таборі ходять "у смугастих піжамах", "хто такі євреї" і "чим вони там займаються", "хто є ми" і "що з нами таке погане, що ми не можемо туди піти погратися". Прагнучи допомогти Шмулеві знайти батька, якого "не можуть знайти", надівши "смугасту піжаму", принесену товаришем, Бруно перелізає через огорожу табору й зникає в страшному горнилі печі, яка стала символом знищення цілого народу.

Хлопчик Бруно любив поезію, п'єси і пригодницькі книжки, а геру Лісту не подобалися гуманітарні науки. Вчитель особливо любив історію й географію і цю любов прив'язав Гретель.

На запитання про людей за колючим дротом батько відповідає: "Ці люди… вони взагалі не люди…". Ця відповідь ще дужче увиразнює переконання хлопчика в жахливості цього місця.

За кілька тижнів до того як вдягнути смугасту піжаму і пробратися в табір, у Бруно та його сестри з'явилися воші. Батько поголив голову сина. Коли Бруно побачив себе в дзеркалі, він не міг не помітити, яким схожим на Шмуля тепер став, і подумав, що, певно, усі люди по той бік загорожі мають воші, й тому голови в них усіх теж поголені.

Старшу дванадцятирічну сестру Бруно називав "Безнадійним Випадком". Перед переїздом Бруно готовий обміняти її на бабусю-дідуся, забравши останніх зі собою, а Гретель лишивши в Берліні. Зростаючи в одній родині, ці діти вражають контрастом...

На перший погляд, назва книжки не викликає особливих емоцій. Вона навіть асоціюється з чимось теплим, по-справжньому милим і дитячим, однак тільки доти, доки не замислюєшся над тим, що означає слово "смугаста". Саме воно поступово відсилає читача до історії дев'ятирічного хлопчика Шмуля, який носить смугасту піжаму, бо є євреєм.