Джордж Бернард Шоу — Пігмаліон

В основі творів Шоу – парадокс як основний художній засіб порушення проблеми й осмислення життя. Невипадково про стиль Шоу так і говорять – парадоксальний. Його п'єси побудовано на парадоксальних ситуаціях, мовлення персонажів рясно пересипане парадоксами, які слугують дуже серйозній меті. Саме парадоксальні вислови бентежать думку читача або глядача, сіють у його свідомості зерно сумніву, недовіри. Тим самим вони провокують його до глибокого осмислення подій і ситуацій, зображених у п'єсах...

Гіггінс вважав Елайзу мало не папугою: "Вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-Гардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді". Щоб одухотворитись Елізі не потрібна було богиня Афродита. Дівчина сама спромоглася на бунт, коли обурена черствістю й байдужістю Гіггінса, пожбурила в нього капці...

Прізвище героїні досить красномовне. У тексті оригіналу воно пишеться "Doolittle". Це слово складається з двох загальновживаних в англійській мові слів: "do" – робити (основне значення) і "little" – маленький. Тобто прізвище Елізи можна прочитати приблизно в такому значенні: "робити мало", або "мало зроблене", або таке, що "потребує доробки"...

Ці слова Гіґінс говорить Елізі у першій дії. Він (тоді ще пан із записником) з полум'яним запалом соромить Елізу: "Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки, не має жодних прав: ані десь бути, ані взагалі існувати. Згадайте, що ви живе створіння, наділене душею і даром виразного мовлення; що ваша рідна мова – це мова Шекспіра і Мілтона, мова, якою видано Біблію. А ви сидите тут і квокчете, як та курка"...

Б. Шоу надає особливої ролі ремаркам, розміщує у своїх п'‎єсах коментарі, розлогі передмови й післямови, не властиві драматичним творам. Ремарки в "Пігмаліоні" є значно більшими за обсягом за звичні для читача. Шоу нарікав на те, що "письмове мистецтво... зовсім безпорадне, коли треба передати інтонацію... існує п'‎ятдесят способів сказати "так", п'‎ятсот способів сказати "ні" й лише один спосіб це написати"...

Парадокс – судження або вираз, які протиставлені загальноприйнятим поняттям, здоровому глузду (часто тільки зовні). У давньогрецькій філософії цей термін використовували для характеристики нової оригінальної думки. Мета парадоксу – висміяти догму, здивувати незвичайним, вразити оригінальністю судження...

На початку твору Еліза постає бідною, неохайною, неосвіченою дівчиною. Її вимова далека від літературної, вона робить помилки у вимові звуків, використовує просторіччя, має вульгарні манери. Та наприкінці твору Еліза демонструє уміння спілкуватися, правильно говорити. Вона елегантна та чарівна, має вишукані та невимушені манери. Тепер дівчина має почуття власної гідності, незалежність, рішуче бажання змінити своє життя...

У п'єсі "Пігмаліон" Шоу використав міф про Пігмаліона, перенісши його в обстановку сучасного йому Лондона. Парадоксаліст не міг залишити міф недоторканим. Якщо Галатея, яка ожила, була втіленою покірністю й коханням, то Галатея Шоу піднімає бунт проти свого творця; якщо Пігмаліон і Галатея античності вступають у шлюб, то герої Шоу в жодному разі не мають вступати у шлюб.

Автор характеризує свій твір як "роман у п'яти діях" або "поему в п'яти діях". Шоу створює парадоксальне "поєднання" нібито непоєднуваного. Адже роман може бути у п'яти частинах, а не діях, а якщо ж йдеться про "дії", то це має бути щось із драматичних творів. Отже, автор цілком свідомо створив своєрідний "гібрид" епосу і драми...

Зустріч з Гіггінсом була єдиною зовнішньою обставиною для вдосконалення Елізи, все інше залежало тільки від неї самої. Дивовижний успіх експерименту Хігінса зумовлений насамперед непересічною особистістю самої Елізи...