Парадокс – судження або вираз, які протиставлені загальноприйнятим поняттям, здоровому глузду (часто тільки зовні). У давньогрецькій філософії цей термін використовували для характеристики нової оригінальної думки. Мета парадоксу – висміяти догму, здивувати незвичайним, вразити оригінальністю судження. Приклади: містер Дулітл: "Чув я і проповідників і міністрів, — я ж людина, що вміє мислити і для мене політика, чи релігія, або там соціальні реформи — розвага не гірше за інше, та можу вам сказати одне: собаче це життя, з якого боку не подивитися. Бути негідним злидарем куди краще. Якщо порівнювати різні положення в суспільстві, це... це... ну, загалом, на мене — це єдине, в якому є смак", "Я гідним не придурююсь. Я негідний і негідним залишуся. Мені подобається бути негідним — ось вам, якщо хочете знати"; Стосунки Генрі Гіггінса та Елізи Дулітл: "Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають", "Питання не в тому, чи погано я з вами поводжусь, а в тому, чи бачили ви, щоб я з ким-небудь поводився краще". Парадокси про мистецтво та освіту: "Усі ми певною мірою дикуни. Передбачається, що ми культурні та цивілізовані, що ми розбираємося в поезії, філософії, мистецтві, науці і так далі. Але чи багато серед нас таких, які хоча б знали толком, що означають всі ці назви?", "Але якщо б ви знали, як це цікаво, — взяти людину і, навчивши її говорити інакше, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити прірву, яка відокремлює клас від класу і душу від душі", "Світ не був би створений, якби його Творець думав, як би не заподіяти кому-небудь занепокоєння. Творити життя — і означає творити занепокоєння". Слід зазначити, що у творі діють парадоксальні герої: містер Дулітл – батько Елізи та професор фонетики Генрі Гіггінс. Ці герої нерідко суперечать самі собі, переходять із одної крайнощі в іншу.
Ряснота парадоксів у п'єсі "Пігмаліон" Бернарда Шоу є надзвичайно важливою прикметою авторського стилю. Вони надають особливої привабливості текстовим пасажам, примушують читача затамувати подих від несподіванки, спонукають замислитись. Ці парадокси виконують такі функції: сюжетоутворюючу, смислотворчу, полемічну, характерологічну.