Б. Шоу надає особливої ролі ремаркам, розміщує у своїх п'єсах коментарі, розлогі передмови й післямови, не властиві драматичним творам. Ремарки в "Пігмаліоні" є значно більшими за обсягом за звичні для читача. Шоу нарікав на те, що "письмове мистецтво... зовсім безпорадне, коли треба передати інтонацію... існує п'ятдесят способів сказати "так", п'ятсот способів сказати "ні" й лише один спосіб це написати". Тому в ремарках, крім докладного опису місця дії, зовнішності персонажів, їхньої характеристики, він також давав поради, яким тоном має вимовлятися репліка. Усе це є свідченням новаторства Шоу в царині театру.
У передмові до твору Шоу писав, що "на нашій сцені надто багато штучної англійської мови, запозиченої із гольф-клубів, і надто мало благородної англійської мови Форбса-Робертсона". Письменника надзвичайно турбувало, що в тогочасній драматургії було багато штучного й нереального – конфлікти, ситуації, а також "мова гольф-клубів", тобто вищих верств суспільства, відірваних від народу, які були законодавцями театральної моди. Б. Шоу виступав за те, щоб англійський театр став більш реалістичним і правдивим, щоб актори були щирими в манері виконання й у мові своїх персонажів. У передмові Б. Шоу писав також про видатного лінгвіста Генрі Світа, образ якого став прототипом професора Генрі Гіггінса в п'єсі. Такі люди, як Г. Світт, уважав Б. Шоу, є "енергійними ентузіастами", яких потребувала сучасна Англія. Драматург зобразив у своїй п'єсі образ реаліста, котрий здатен перетворити світ і свідомість людини.