Ці слова Гіґінс говорить Елізі у першій дії. Він (тоді ще пан із записником) з полум'яним запалом соромить Елізу: "Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки, не має жодних прав: ані десь бути, ані взагалі існувати. Згадайте, що ви живе створіння, наділене душею і даром виразного мовлення; що ваша рідна мова – це мова Шекспіра і Мілтона, мова, якою видано Біблію. А ви сидите тут і квокчете, як та курка". Безумовно, Гіггінс тут виявляє надмірну суворість до тих, хто з об'єктивних причин не є зразковим носієм мови. Він також демонструє і зверхність до самої Елізи, яка, зрозуміло, не мала жодних умов для належної освіти. Водночас його слова про англійську мову не можуть не викликати симпатії, вони звучать як спонтанне зізнання в любові до рідної мови