Автор характеризує свій твір як "роман у п'яти діях" або "поему в п'яти діях". Шоу створює парадоксальне "поєднання" нібито непоєднуваного. Адже роман може бути у п'яти частинах, а не діях, а якщо ж йдеться про "дії", то це має бути щось із драматичних творів. Отже, автор цілком свідомо створив своєрідний "гібрид" епосу і драми. Твір Шоу призначений для постановки на сцені, але відповідно до родових канонів епосу, в цьому "романі" немає списку дійових осіб (ми знайомимося з ними лише тоді, коли вони з'являються на сцені). Щодо "поеми", то "ліричне забарвлення" драматичної дії не викликає сумнівів, тому в начебто "інтелектуальній драмі" емоційне підґрунтя є цілком очевидним. Тож перед нами драматичний твір, в якому свідомо порушено традиційні канони драматичного мистецтва. У цьому драматичному творі наявні ремарки, але вони особливі. Наприклад, на початку II дії ремарка займає усю сторінку. Вона описує не тільки лабораторію професора Гіггінса, а і його душевний стан, спричинений тими чи іншими життєвими подіями, його поведінку… У ремарках відбивається авторська оцінка зображуваного. Численні ремарки докладно "роз'яснюють" інтонації, жести, міміку, рухи тіла, що супроводжують репліки героїв. Усе це створює відчуття, що читач насправді читає роман, але ж глядач під час вистави все це бачити – як текст – не може! За таких умов автор "роману в п'яти діях" практично позбавляє режисера можливості щось змінити у запропонованому йому для сценічної інтерпретації творі, настільки ретельно передбачається найменший сценічний рух. Згодом така драматургія буде названа "режисерською". Текст "Пігмаліона" – своєрідний синтез епічної, ліричної й драматичної основ.