Гіггінс вважав Елайзу мало не папугою: "Вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-Гардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді". Щоб одухотворитись Елізі не потрібна було богиня Афродита. Дівчина сама спромоглася на бунт, коли обурена черствістю й байдужістю Гіггінса, пожбурила в нього капці. Здавалося б, запальний Гіггінс обуриться цим вчинком "невдячного дівчиська". Але якраз після цього він, нарешті, і почав її помічати. Саме така Еліза почала йому подобатись. Та останнім кроком до одухотворення "Галатеї" була її погроза стати конкуренткою Гіггінса у викладанні фонетики. І знову, здавалося б, несподівана реакція: "Бог свідок, Елізо, я сказав, що зроблю з вас справжню жінку, і я таки зробив! Отака ви мені подобаєтеся". Отже, висновок напрошується сам собою – Еліза "ожила", коли сама себе стала поважати, усвідомила особистістю. Тож "Галатея" обійшлася без Афродіти. Саме в цьому і полягає принципова різниця між міфом і його використанням у комедії. Галатея є пасивною, бо за неї все вирішили боги та Пігмаліон. Натомість Еліза – діяльна, вона сама і почала своє перетворення на леді (прийшла до Гіггінса брати уроки, і не безкоштовно), і сама ж завершила його, ставши особистістю. Шоу підкреслює, що для самоповаги людині необхідна повага з боку інших. "Чи знаєте ви, – питає Еліза Пікерінга, – з чого починалося моє справжнє виховання? Із "міс Дулітл" – так ви звернулися до мене... Із цього почалась моя самоповага. …Коли по щирій правді, то, не беручи до уваги речей, що їх будь-хто може набути (гарно вдягатися, чисто розмовляти і все таке), – різниця між леді й квіткаркою полягає не в тому, як вона поводиться, а як до неї ставляться".