Ернест Хемінгуей (Гемінґвей) — Старий і море

Цей епізод у творі є вставним і позасюжетним, бо дія переноситься в інший час і місце. Сантьяго згадує про ці події, щоб додати собі певності. Він пригадував, як колись в одній таверні у Касабланці він мірявся силою з дуженним негром із Сьєнфуегоса, що був найпершим силачем у тамтешньому порту. Цілий день і цілу ніч вони змагалися, поки Сантьяго не зробив останнє рвучке зусилля і став пригинати негрову руку все нижче й нижче, аж поки вона лягла на дерев'яну стільницю. Цей епізод додає впевненості читачеві в тому, що Сантьяго не здаватиметься і впорається з будь-якими труднощами.

Гемінґвей досконало знав рибальську справу, тому зображує її в повісті правдиво і до найменших подробиць. В одному з інтерв'ю письменник окремо зауважив реалістичність повісті: "...Я намагався створити реального старого, реального хлопчика, реальну рибину і реальних акул". Однак після цього продовжив: "Але якщо я створив їх достатньо добре й достатньо правдиво, вони можуть означати чимало".

Сантьяго поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, аби перемогти її. А на зворотному шляху акули знищили рибу, і старий приплив до берега лише з її кістяком. Поєдинок завершено, і Сантьяго, здається, переможений. Та Гемінґвей не тлумачить змісту своєї притчі. Читач завдяки асоціативності мислення немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос...

З діалогів між старим і хлопцем можна почерпнути багато інформації про їхні характери. Насамперед, ми дізнаємося, що старий не втратив надію і віру (коли хлопець каже, що його батько зневірився, старий відповідає: — Еге. А от ми – ні. Правда ж?"), він довіряє хлопцеві, дозволяє допомагати ("Він був надто простодушний і не замислювавсь над тим, відколи зробився такий покірливий… упокорившись, він не втратив справжньої гідності")...

Помешкання Сантьяго було дуже скромним. Уся маленька хатина була зроблена зі щитків королівської пальми, з меблів були лише ліжко, стіл та стілець. Старий готував їжу на вогнищі посеред хати. На стінах висіло кольорове зображення Святого серця Господнього і Мідної Богоматері (пам'ятки по дружині). Фото дружини він зберігав на полиці в кутку під чистою сорочкою. Сантьяго мав мінімум речей, жив дуже бідно, хлопець піклувався, щоб в нього була їжа та хоча б якісь необхідні речі.

Всі конкретні образи: старого, моря, рибини, хлопчика, левів, акул, сонця, місяця, зірок, човна, вітрила тощо, – в тексті набувають притчового філософсько-символічного звучання. І ці образи-символи передають напруженість протистояння і водночас уособлюють нерозривну єдність. Так стверджується думка про взаємозв'язок усього живого на землі: людей, тварин, птахів, риб... Водночас виявляється один із парадоксів життя: людина змушена полювати на живі створіння, убивати їх...

На перший погляд, здається, ніби життя рибалки Сантьяго сіре, нецікаве, буденне, сповнене труднощів і злиднів, але для героя щоденна зустріч з морем є найбільшою радістю. Мета його життя полягає не в тому, щоб здобути славу чи багатство, а в тому, щоб спокійно існувати в гармонії з природою, з морем. "Старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, й позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача"...

Що символізує цей образ?

Вітрило співвідноситься з символікою повітря, вітру, є атрибутом фортуни й уособлює її мінливість. На початку твору вказано, що старий 84 дні повертався з моря без улову, тобто ніяк не міг досягти своєї мети, йому зовсім не щастило. Саме тому його "Вітрило було полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли, скидалося на прапор безнастанної поразки".

Повість "Старий і море" має такі ознаки притчі: алегоричний зміст; символічні образи; образне представлення конкретних життєвих ситуацій, повсякдення; утвердження життєвих цінностей, розкриття непорушних законів гуманізму й етики; наявність морального висновку, що випливає з усього твору ("людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна").

Старому вперше за вісімдесят чотири дні посміхнулася удача — він піймав величезну рибу. Він витратив на цю рибу стільки сил! І от тепер від неї майже нічого не залишилося. Старий розуміє, що захищати вже нема чого, він навіть звертається до риби: "Півриби", "Колишня риба". Однак він не може кинути те, що далося йому так важко.