З діалогів між старим і хлопцем можна почерпнути багато інформації про їхні характери. Насамперед, ми дізнаємося, що старий не втратив надію і віру (коли хлопець каже, що його батько зневірився, старий відповідає: — Еге. А от ми – ні. Правда ж?"), він довіряє хлопцеві, дозволяє допомагати ("Він був надто простодушний і не замислювавсь над тим, відколи зробився такий покірливий… упокорившись, він не втратив справжньої гідності"). Старий з хлопцем добре знають одне одного, але прикидаються, коли Сантьяго говорить, що має щось на вечерю, що в нього є нова газета і сітка. Хлопець розумів усе, тому уже вкотре приносив старому вечерю і намагався підбадьорити. Манолін любить старого, називає дідом, постійно згадує давні і щасливі часи ("Але ж пригадай, як ти колись вісімдесят сім днів підряд вертався ні з чим, а потім ми три тижні ловили щодня по величезній рибині"), намагається допомогти, як тільки може ("— А то б я залюбки. Коли вже мені не можна рибалити з тобою, то хоч якось би прислужитися"). Разом вони згадують, як вперше разом рибалили, коли хлопцеві було лише 5 років. Хлопець турбується про здоров'я старого ("— Ти тільки не застудися, діду,— сказав хлопець.— Не забувай, що вже вересень"), роздумує про те, як дістати для Сантьяго мило, рушник, нову сорочку, теплу куртку на зиму, якесь взуття і ще одну ковдру. Старий і хлопець любили говорити про бейсбол, про мандрівку Сантьяго на вітрильнику до Африки, про велику рибину, яку мріяв зловити старий. Все це свідчить, що вони були відданими і справжніми друзями.