Мігель де Сервантес — Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)

"Дон Кіхот" Сервантеса – це книга про високі поривання духу, людські звершення і здобутки. Іспанський письменник надав величезного узагальнення образу Дон Кіхота і наповнив його загальнолюдським змістом. Певні риси, притаманні герою, виявляються у вчинках багатьох людей, чию поведінку стали називати "донкіхотською". Донкіхотами вважають наївних мрійників, які безкорисливо, але й безплідно намагаються робити людям добро заради нездійсненних ідеалів...

Справжні лицарі – незалежні воїни, мужні і доблесні, які пережили багато пригод і подорожей. Лицар повинен володіти певною майстерністю, щоб бути готовим йти на подвиги, він повинен мати зброю і коня. Обладунок Дон Кіхота – заіржавілі рештки збруї його предків. Там, де був щерб, Дон Кіхот примостив шматок картону, а коли той не витримав проби мечем, "лицар" вправив всередину шишака кілька залізних обручиків. Насправді Дон Кіхота лицарем назвати важко, ним він був більше у своїх мріях або фантазіях.

Гідальго (дрібний дворянин) Дон Кіхот жив в одному селі, мав "лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна". В домі він тримав ще служницю, небогу і хлопця-челядинця. Три чверті прибутків гідальго витрачав на їжу, решта йшла на одяг. Як бачимо, жив Дон Кіхот скромно, а весь час присвячував читанню лицарських романів, на які витрачав останні гроші. Через читання він занедбав господарювання, продавав землю, щоб купити нові книжки.

Посвята в лицарі – символічна церемонія. Майбутній лицар перед посвятою повинен був вдягнути білий одяг і провести цілу ніч у церкві чи каплиці. Вранці, у святковій атмосфері старший лицар оперізував кандидата поясом з мечем, а інші лицарі підв'язували йому шпори. Лицар, який проводив церемонію, ударяв долонею по шиї юнака, якого приймали у лицарі. Далі молодий лицар вставав з колін, застрибував у сідло і демонстрував свої вміння наїзника та воїна. Оперізування зброєю – головна частина церемонії.

Читання лицарської літератури призвело до того, що "з того перечиту мозок його до решти висох – ізсунувся бідолаха з глузду". Дон Кіхот щиро вірив у все, про що йшлося у книжках, а його уяву не покидали герої романів. Збожеволівши, Дон Кіхот вирішив, що сам повинен стати лицарем.

Справжньому лицареві був потрібен зброєносець, тому він умовив простого селянина-землероба, давши йому багато обіцянок, серед яких найбільша – губернаторство на одному із завойованих островів. Санчо Панса зовсім не відповідає уявленням про середньовічного зброєносця: для нього не існує ні лицарських законів, ні лицарського морального кодексу, часто він сварить лицаря, дає надто багато порад і повчає його, Санчо боягуз, жадібний, меркантильний, слабкий, у нього відсутня сила волі, він корисливий, прагне до земних насолод.

Дон Кіхот намагається здобути славу для своєї коханої. Герой вірний Дульсінеї не тому, що він і справді закохався в неї, а тому, що "мандрівний лицар без любові – то все одно, що дерево без листу й овочу або тіло без душі". Колись давно йому подобалася сільська дівчина Альдонса Лоренсо, от Дон Кіхот і вирішив зробити її своєю дамою і присвячувати їй усі перемоги і подвиги. Він уявляв, що Дульсінея має взаємні почуття до нього, чекає його подвигів, сприймає своїм слугою і виконавцем усіх бажань.

Головною особливістю Дон Кіхота є його хвороблива і багата на фантазії уява, чуйне до страждань і горя серце, благородна душа. Надмірна пристрасть до читання лицарських романів довела до того, що він загубився між двома світами: реальним та ілюзорним. У своїх мріях він відірвався від дійсності. У романі виведено дві реальності: 1) Реальність, що народжена хворобливою уявою мандрівного лицаря з Ламанчі...

Алонсо Кіхано надмірно захоплювався читанням рицарських романів. Він навіть збожеволів через них, і, щиро вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем.

Щоб бути схожим на лицаря, Дон Кіхот найперше вичистив прапрадідну збрую, що вже була вкрита іржею. Згодом герой твору чотири дні придумував, як назвати свою шкапу і нарешті вибрав ім'я Росинант. До свого ж імені Дон Кіхот додав назву своєї батьківщини і почав величатися Дон Кіхотом з Ламанчі. "Підрихтувавши отак збрую, спорудивши як слід шолома, прибравши ймення коневі своєму і нарешті собі самому, вважав наш рицар, що тепер лише за одним діло стало – знайти собі даму до закохання…"...