Мігель де Сервантес — Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)

Сервантес пародіює куртуазний етикет лицарського служіння дамі, сонети і славу, що намагається здобути Дон Кіхот для своєї коханої Дульсінеї. Героя лицарської літератури письменник завжди перевіряє на спроможність кохати. Здатність на чисті й глибокі почуття характеризує натуру палку, вірну і благородну.

Образ Дон Кіхота є двоїстим, тобто амбівалентним (характеризується одночасним проявом протилежних якостей), адже це збіднілий божевільний гідальго і водночас мислитель-гуманіст. Маніяк, одержимий ідеєю рицарства, поступово перетворюється на "мудрого безумця", слова і вчинки якого чесніші за слова і вчинки довколишніх. Висміюючи фантазії свого героя, Сервантес упродовж усього твору відстоює рицарські ідеали честі та справедливості, які були близькі йому як письменникові-гуманісту...

Дон Кіхот задумав таку картинку: він вартуватиме цілу ніч у каплиці, а вранці урочисто отримає посвяту і кинеться допомагати скривдженим. Насправді корчмар сприйняв цю ідею свого гостя, як божевілля. Він відправив Дон Кіхота вартувати на замковому дідинці, але перед цим запитав про гроші і порадив завжди їх при собі мати. Дон Кіхот прилаштувався до цілонічної варти, поклав свій риштунок на жолоб коло колодязя, а сам почав походжати...

Дон Кіхот побачив велетнів, бо жив у вигаданому світі, його переповнювали мрії здійснити подвиг, він лише шукав для цього нагоду. Дон Кіхот не бажав сприймати дійсність, був надмірно захоплений лицарськими романами. Санчо Панса бачив лише вітряки, бо реально дивився на світ.

Дон Кіхот і Санчо Панса – люди з різних світів. Дон Кіхот – бідний гідальго, худий і високий, лицар, який мріє знищувати зло на землі, він хоробрий, сильний, відважний, енергійний, романтик. Санчо Панса – селянин, хлібороб, товстий і пузатий, зброєносець, який має на меті корисливі наміри – стати губернатором, він боягуз, слабкий, практична людина, в якої відсутня сила волі. У героїв є і спільні риси: доброта, людяність, вони дещо дивакуваті, шукають кращу долю...

Трагедія в історії Марсели полягає в тому, що мати дівчини померла, народжуючи її, батько теж рано помер. Коли Марселі було 14-15 років, дядько хотів віддати її заміж. Та історія Марсели, яку слухав Дон Кіхот, має і іронічні звороти...

Бо лицарі здійснювали свої подвиги для уславлення себе й імені дами серця.

Дон Кіхот прагнув нарешті здійснити якийсь подвиг, він шукав зло, яке б міг знищити. Цікаво, що Дон Кіхот правильно порахував їх, але не звернув увагу, що це вітряки: "Поглянь, друже мій Санчо, що там попереду бовваніє: то тридцять, якщо не більше, потворних велетнів, що з ними я наважився воювати і всіх до ноги перебити". Лицар прагне воювати ще з однієї причини: "Трофеї, що нам дістануться, зложать початки нашому багатству"...

Вперше Лицарем Сумного Образу Дон Кіхота назвав Санчо Панса: "Коли ті панове хтіли знати, який левень дав їм такої халазії, то нехай вашець іскаже, що то був преславний Дон Кіхот з Ламанчі на прізвисько Лицар Сумного Образу". Санчо назвав його так, бо у Дон Кіхота був "вид мізерний, що аж сумно глянути… Може, воно того, що в бою стомились, а може, що зубів не стало"...

В уяві Дон Кіхота "велич" лицарського життя створюють боротьба зі злом, перемога над різними бідами і небезпеками, пошук пригод, мандрівки світом.