Різдвяна вечірка

Рекс Стаут

Різдвяна вечірка

Повість

Глава 1

– Прошу вибачення, сер, – сказав я. Я постарався вкласти у свій голос всю земну скорботу. – Але не далі, як два дні тому, в понеділок, я доніс до вашого відома, що в п'ятницю, вдень, у мене побачення, і ви дали згоду. Тож, вибачайте, але на Лонг-Айленд я відвезу вас у суботу або в неділю.

Ніро Вульф помотав головою.

– Так не піде, – відповів він. – Корабель, на якому припливе Містер Томпсон, приходить у порт вранці у п'ятницю, і містер Томпсон залишиться гостювати у містера Хьюітта лише до середини наступного дня, суботи, після чого відпливає в Новий Орлеан. Наскільки тобі відомо, містер Томпсон – найзнаменитіший селекціонер Англії, і я вкрай вдячний містеру Хьюітту за запрошення провести з ним кілька годин. Наскільки я пам'ятаю, їзди туди близько півтори години, так що ми можемо виїхати в половині першої.

Я зрозумів, що мені доведеться дорахувати до десяти спершу, ніж відповісти, тому розвернувся на стільці лицем до столу, щоб рахувати на самоті. Як і кожного разу, коли ми не вели якогось доволі серйозного розслідування, ми з Вульфом старанно дражнили один одного – цього разу вже цілий тиждень, – і, мушу визнати, я і справді став трохи дратівливим; та все-таки нахабство Вульфа, справді, не знало меж. Скінчивши рахувати, я обернувся і поглянув на цього товстого нахабу, що розсівся за столом на своєму троні – необ'ємних розмірів кріслі, яке було виготовлено для нього по спеціальному замовленню; у мене від несподіванки мало не відвисла щелепа – Вульф вже знову уткнувся в чергову книгу, даючи мені зрозуміти, що вважає питання вирішеним і вичерпаним.

Ні вже, дудки, вирішив я, пора його провчити. Я розвернув стілець, щоб сидіти обличчям до Вульфа.

– Мені, справді, дуже прикро, – мовив я, вже не намагаючись вкладати в голос скорботу, – однак, я мушу неодмінно піти на це побачення у п'ятницю. Як не як, це все ж різдвяна вечірка в конторі Курта Боттвайля – ви його пам'ятаєте, кілька місяців тому він наймав нас, щоб ми відшукали вкрадені гобелени. Його співробітницю за ім'ям Марго Дікі ви вже навряд чи чітко пам'ятаєте, а ось я її знаю краще. Ми з нею не раз зустрічалися, і я пообіцяв їй , що прийду на вечірку. Ви ж ніколи не влаштовуєте у своїй конторі різдвяні вечірки. Що ж стосується поїздки на Лонг Айленд, то ваше переконання, що будь-яка машина, за кермом якої не сиджу я – смертельна западня – просто сміхотворна. Можете поїхати в таксі або найняти водія з агентства Бакстера, чи в крайньому разі – попросити Сола Пензера, щоб він вас відвіз.

Вульф опустив книгу.

– Я сподіваюсь отримати від містера Томпсона вельми важливі відомості, а ти будеш вести записи.

– Яким чином, якщо мене там не буде? Секретар Хьюітта знає орхідейну термінологію не гірше за мене. Як, до речі, і ви.

Згоден, остання репліка була жорсткувата, проте і Вульфу не слід було повертатися до книги.

Він піджав губи.

– Арчі! Скільки разів за останній рік я звертався до тебе з проханням відвезти мене куди-небудь?

– Якщо ви називаєте це "звернутися з проханням", то разів вісімнадцять-двадцять.

– Тобто, я тебе не переобтяжував. Якщо ти вважаєш моє переконання, що за кермом можна довіряти тільки тобі, дивацтвом чи слабкістю – нехай так. Є у мене така слабкість. Ми виїдемо звідси до містера Хьюітта у п'ятницю, о дванадцятій тридцять.

Ось, виходить, як. Я зітхнув, але рахувати до десяти не став. Якщо вже настала пора дати йому урок – а Вульф вже точно напрошувався на урок, – то, на щастя, я мав доволі вагомий документ, на котрий дуже розраховував. Я поліз до внутрішньої кишені піджака і витяг з неї складений вчетверо аркуш паперу.

– Я не хотів, – заявив я , – звалити на вас цей удар до завтра, чи навіть, до трохи пізнішого строку, але ви не лишили мені вибору. Що ж , видно, воно і на краще.

Я встав зі стільця, розгорнув аркуш паперу і протягнув його Вульфу. Вульф відклав книгу, поглянув на аркуш, зиркнув на мене, ще раз пробіг очима папір і відклав його на стіл.

– Пф! – фиркнув він. – Це що за маячня і ще?

– Зовсім не маячня. Самі бачите, що це дозвіл на вступ до шлюбу, виданий Арчі Гудвіну і Марго Дікі. Він обійшовся мені у два долари. Я міг би наплести вам зо три короби про те, наскільки я закоханий в найкращу дівчину на світі і так далі, але не стану. Скажу тільки, що мене, нарешті, захомутали, причому пророблена операція була просто майстерно. Марго збиралася сповістити про це весь світ під час різдвяної вечірки, так що, зрозуміло, я мушу бути присутнім. Коли ви хизуєтеся, що спіймали рекордну рибину, непогано пред'явити її поглядам захоплених глядачів. Відверто кажучи, я б волів відвезти вас на Лонг-Айленд та, на жаль, це неможливо.

Кращого враження годі було очікувати.

Вульф примружився і вдивлявся в мене з-під приплющених повік так довго, що цілком устиг би дорахувати до одинадцяти, далі знову взяв до рук папір і втупився в нього. Відтак відшпурнув його на край столу, ніби боявся підчепити що-небудь заразне, і поглянув мені в вічі.

– Ти просто душевнохворий, – сказав він. – Сядь.

Я кивнув.

– Ваша правда, – погодився я, залишаючись стирчати, – це, далебі, форма божевілля, та що ж поганого в тому, що і мене вона не оминула? Як читала мені вчора ввечері Марго – хтось із греків написав, здається, – "О любов, ти крушиш перепони, вседолаюча навіть...".

– Замовч і сядь на місце!

– Так, сер. – Я не ворухнувся. – Втім, ми не квапимо події. Дату ми ще не призначили, отож час для того, щоб владнати всі формальності, ще є. Можливо, ви захочете від мене спекатися, але це вирішувати вам. Що стосується мене, то я волів би лишитися у вас. Звісно, за такий довгий час спілкування з вами я здорово натерпівся, але мені було б боляче назавжди викинути все це з життя. Жалування у мене цілком пристойне, особливо, якщо з першого січня, тобто з наступного понеділка, ви дасте мені давно обіцяну надбавку. Я звик вважати цей старенький особняк своїм домом, незважаючи на те, що володієте ним ви, а в моїй кімнаті страшенно скриплять дві дошки на підлозі. Я вважаю за честь працювати на найвеличнішого детектива у світі, незважаючи на його численні дивацтва. Я вдячний за те, що завжди, коли б мені не закортіло, можу піднятися в оранжерею і помилуватися десятьма тисячами орхідей, особливо одонтоглоссумами. Я також віддаю належне...

– Сядь!

– Я надто схвильований, щоб сидіти. Я також віддаю належне кулінарному мистецтву Фріца. Я обожнюю більярдний стіл у цоколі. Я закоханий у Західну тридцять п'яту вулицю. Я не уявляю свого життя без однобокого скла, вставленого у вхідні двері. Мені шалено дорогий килим, котрий я зараз топчу ногами. Я боготворю ваш улюблений яскравожовтий колір. Все це я розповів Марго, а також багато іншого – зокрема те, що у вас алергія на жінок. Ми все з нею обговорили, обміркували і прийшли до висновку, що готові ризикнути, і по поверненню зі шлюбної подорожі оселимося тут, скажімо, на місяць. У моїй кімнаті влаштуємо спальню, а в кімнаті напроти – вітальню. Туалетів і ванн вистачить на всіх. Їсти ми можемо разом з вами, як досі їв я, якщо хочете, можемо приймати їжу у себе нагорі. Якщо експеримент удасться, то оплату нових меблів і ремонт ми беремо на себе. Марго лишиться працювати у Курта Боттвайля, отже, вона не буде стирчати тут вдень і мозолити вам очі, а оскільки Боттвайль спеціалізується на облаштуванні інтер'єрів, усі покупки дістануться нам по оптовій ціні. Звичайно, ми залишаємо ці пропозиції на ваш розсуд. Дім же, як не крути, ваш.

Я взяв зі столу свій шлюбний дозвіл, акуратно склав і сховав до внутрішньої кишені.

Очі і губи Вульфа лишалися вузенькими щілинками.

– Я тобі не вірю, – проричав він. – А як же місс Роуен?

– Давайте не будемо втягувати сюди місс Роуен, – сварливо відповів я .

– А як щодо тисяч інших жінок, за якими ти волочишся?

– Зовсім не тисяч. Навіть і одна тисяча не набереться. І щодо "волочишся" я не певен; перевірю по словнику. Думаю, що ви не точно уявляєте його зміст. До того ж усі ці жінки своє отримають, як і Марго, наприклад. Самі бачите – душевнохворий я лише до визначеної межі. Я віддаю собі звіт...

– Сядь!

– Ні, сер. Я віддаю собі звіт у тому, що нам доведеться все це обговорити, проте, зараз ви надто збурені і погано розумієте, так що душевну бесіду нам краще відкласти на день-другий, а то й більше. До суботи думки про те, що в вашому домі оселиться жінка, можуть допекти вас до живого – гірше, ніж зараз, – або навпаки, – ви заспокоїтесь настільки, що будете лише тихо кипіти, як чайник, і бризкати слиною. У першому випадку ніякі розмови нам не допоможуть. У другому – ви можете прийти до висновку, що варто спробувати. Так, принаймні, я сподіваюсь.

З цими словами я круто розвернувся і вийшов геть.

У передпокої я зупинився і задумався. Звісно, я міг би піднятися у свою кімнату і подзвонити звідти, але розлючений Вульф цілком міг підняти трубку свого апарата і підслухати розмову, в той час, як я хотів поговорити без свідків. Тому я зняв з вішака капелюха і пальто, вдягнувся, вийшов, зачинив за собою двері, спустився з ганку, протупав до аптеки на Дев'ятій авеню, знайшов вільну кабінку і набрав потрібний номер. Кілька секунд по тому мелодійний голосок – не заговорив, ні, – зацвірінькав прямо мені в вухо:

– Студія Курта Боттвайля, добрий ранок.

– Це Арчі Гудвін, Черрі. Чи можу я поговорити з Марго?

– Ну, звісно. Одну хвилинку. Хвилинка трохи затяглася. Потім почувся другий голос:

– Арчі, дорогий мій!

– Так, крихітка. Воно у мене в кишені.

– Я знала, що тобі це вдасться!

– Розуміється, мені все удається. До речі, ти сказала, що ладна віддати хоч цілу сотню, та і я спочатку думав, що вже з двадцяткою розлучитися точно доведеться, а в підсумку все задоволення влетіло в п'ятірку. Радуйся: тобі взагалі воно обійдеться безоплатно, оскільки завдяки цьому папірцю я вже повеселився на пару мільйонів, а то й більше. Розповім при зустрічі. Відправити тобі дозвіл з посильним?

– Ні, не думаю... Краще я сама приїду і заберу його. Де ти знаходишся?

– В телефонній кабінці. —— Повертатися в контору мені поки не хотілося б, оскільки містер Вульф воліє кипіти від злості на самоті. —— Як щодо того, щоб за двадцять хвилин зустрітися в "Черчіллі", в барі "Тюльпан"? Я налаштований почастувати тебе коктейлем.

– Це я налаштована почастувати тебе чим завгодно!

Ще б пак – як не як, на карту поставлені моя рука і серце!

Глава 2

Коли у п'ятницю, о третій годині дня, я вибрався з таксі на тротуар перед чотириповерховою будівлею в районі Східних Шестидесятих вулиць, сніг валив стіною.