Тупташка-невдашка

Переклад Ольги Сенюк

Доходила вже третя година, коли Мері Джейн нарешті знайшла будинок Елоїзи. Вона пояснила Елоїзі, яка вийшла зустрічати її на кінець вулички, що все складалося чудово, що вона добре пам'ятала дорогу, поки не звернула з Меррік-ІІарквей.

— Мерріт-Парквей, серденько, — поправила Елоїза і зразу ж нагадала Мері Джейн, що та вже двічі тут була, але Мері Джейн вигукнула щось незрозуміле, щось про паперові серветки й кинулась назад до машини. Елоїза, чекаючи на неї, звела комір верблюжого пальта і стала спиною до вітру. Мері Джейн швидко повернулася, втираючись серветкою, та однаково здавалась якоюсь сірою, навіть брудною. Елоїза весело заявила, що сніданок згорів до бісової матері — солодке м'ясо і все інше,— проте виявилося, що Мері Джейн уже перехопила щось дорогою. Коли вони йшли до будинку, Елоїза запитала, з якої це речі в Мері Джейн випав вільний день. Мері Джейн відповіла, що вільний у неї не цілий день, просто містер Вейнбург мав грижу й сидить удома в Ларчмонті, а вона кожного вечора возить йому пошту й пише листи, які він диктує.

— А ти знаєш, що таке грижа? — спитала вона Елоїзу.

Елоїза затоптала ногою сигарету в брудний сніг і відповіла, що добре не знає, але хай Мері Джейн не боїться, це не заразне.

— Ага,— сказала Мері Джейн, і вони зайшли до будинку.

Хвилин через двадцять вони вже допивали по першій чарці віскі з содовою у вітальні й розмовляли, розуміючи одна одну з півслова, тією особливою говіркою, якою розмовляють між собою колишні товаришки по коледжу, що жили разом у гуртожитку, їх єднала ще й спільна доля: жодна з них не скінчила коледжу. Елоїзі довелося залишити його посеред другого курсу, 1942 року, через тиждень після того, як її застукали з одним солдатом у закритому ліфті на третьому поверсі гуртожитку, а Мері Джейн того самого року, на тому самому курсі і майже того самого місяця вийшіла заміж за курсанта джексонвільської авіаційної школи в штаті Флоріда, утлого, закоханого в літаки хлопця з Ділла, штат Міссісіпі, який з трьох місяців їхнього подружнього життя два просидів у в'язниці за те, що штрикнув ножем сержанта з військової поліції.

— Ні,— казала Елоїза,— зовсім руда.

Вона лежала на канапі, схрестивши худі, але дуже стрункі ноги.

— А я чула, що білява,— наполягала Мері Джейн. Вона сиділа на синьому стільці з рівною спинкою.— Ота, як її там, присягалася на чім світ стоїть, що білява.

— Аякже! — Елоїза позіхнула.— Вона, можна сказати, при мені фарбувалася. Отакої, скінчилися сигарети.

— Дарма, я маю цілу пачку. Десь тут, — сказала Мері Джейн, нишпорячи в сумочці.

— Ох і дурна ж та служниця,-мовила Елоїза, не міняючи пози.— Я годину тому виклала перед самим її носом дві нерозкриті коробки. Ось побачиш, зараз вона прийде й спитає, куди Їх діти. На чому я спинилася?

— На Тірінгер, — підказала Мері Джейн, закурюючи сигарету зі своєї пачки.

— Ага. Ну от, я добре пам'ятаю, вона пофарбувалася ввечері перед тим, як виходила заміж за свого Френка Генке. Ти його пригадуєш?

— Наче пригадую. Такий задрипаний солдатик? Страшенно непривабливий тип, правда ж?

— Непривабливий? Матінко рідна! Та він був схожий на невмитого Белу Лугозі.

Мері Джейн закинула голову й зареготала.

— Ну й сказонула! — мовила вона. Тоді знов нахилилася до чарки.

— Дай мені свою чарку,— сказала Елоїза, спустила на підлогу ноги в самих панчохах і підвелася. — Слово честі, дурепа. Я робила, що тільки могла, мало не примусила Лью залицятися до неї, щоб вона поїхала сюди з нами. А тепер каюся. Ой, звідки в тебе ця штука?

— Ця? — Мері Джейн торкнулася камеї у себе під шиєю.— Господи боже, та вона в мене була ще в школі. Це мамина.

— А мені от, хай йому чорт, нічого надіти,— сказала Елоїза, тримаючи в руках порожні чарки.— Якби моя свекруха простягла ноги — еге ж, дочекаєшся! — то, може, заповіла б мені кригоруб із старовинною монограмою абощо.

— То ти, виходить, тепер з нею в добрій згоді?

— Тобі все аби жартувати, — сказала Елоїза, виходячи.

— Я більше не хочу! — гукнула їй услід Мері Джейн.

— Аякже! Хто до кого набивався в гості? І хто спізнився на дві години? Тепер сиди, поки мені не набридне. І начхати мені на твою паршиву кар'єру!

Мері Джейн закинула голову і знов зареготала, та Елоїза була вже в кухні.

Коли Мері Джейн стало нудно сидіти самій у кімнаті, вона підвелася й підійшла до вікна. Відгорнувши завісу, вона сперлась рукою на раму, але забруднила пальці пилюкою, витерла їх другою рукою і відступила від вікна. Надворі брудна снігова каша явно почала підмерзати. Мері Джейн опустила завісу й вернулася до свого синього стільця повз дві напхані книжками полиці, навіть не глянувши на назви книжок. Вона сіла, відкрила сумочку й заходилася розглядати в люстерко свої зуби. Тоді стулила губи, міцно провела язиком по верхніх яснах і знов подивилася в люстерко.

— Надворі підмерзає,— сказала вона, обертаючись. — Ого, як ти швидко. Ти що, не доливала содової?

Елоїза, з повними чарками в руках, раптом спинилася. Вона націлила вказівні пальці, як дула гвинтівок, і вигукнула:

— Ані руш! Цей проклятий закапелок оточений!

Мері Джейн засміялася і сховала люстерко. Елоїза підійшла до неї з віскі. Чарку Мері Джейн вона незграбним порухом примостила на підставку і, тримаючи свою в руці, знов простяглася на канапі.

— Як ти гадаєш, що вона там робить? Розсілася своїм ситим чорним задом і читає "Сутану". Я ненароком упустила формочки з кригою, коли діставала їх з холодильника, а вона як лупне на мене очима — я їй, бачте, заважаю!

— Це вже остання, чуєш! — сказала Мері Джейн і взяла чарку.— Слухай, знаєш, кого я бачила на тому тижні? В головній залі універмагу?

— Гм-м, — гмикнула Елоїза, підмощуючи під голову подушечку.— Акіма Тамірова.

— Кого? — перепитала Мері Джейн.— Хто це такий?

— Акім Таміров. У кіно грає. Він ще так кумедно каже: "Вам усе смішки, ге?" Я його люблю... В цій проклятій хаті немає жодноі зручної подушечки. То кого ти бачила?

— Джексоншу. Вона...

— Котру?

— Чи я знаю. Ту, що слухала з нами лекції з психології ту що завжди...

— Вони обидві слухали з нами лекції з психології.

— Ну, оту з жахливим...

— Ага, Марсію-Луїзу. Я її також раз була стріла. Певне, в тебе голова почала тріщати від її торохтіння?

— Ще б пак! А все ж таки знаєш, що вона мені сказала? Що доктор Вайтінг померла. Вона дістала листа від Барбари Гілл, і та написала, що минулого літа у Вайтінг знайшли рак, от вона й померла. Важила всього шістдесят два фунти. Перед смертю. Правда, жах?

— Ні.

— Яка ти стала черства, Елоїзо.

— Ну, а що вона ще казала?

— О, вона щойно вернулася з Європи, її чоловік служив десь у Німеччині, і вона була з ним. Вони жили в будинку на сорок сім кімнат, каже вона, і, крім них, там ще була тільки якась одна пара. Мали десятеро слуг, свого власного коня, а конюхом у них був чи не колишній берейтор самого Гітлера. А ще почала розповідати мені про те, як її хотів зґвалтувати солдат-негр. На весь голос посеред головної зали універмагу — ти ж знаєш Джексоншу. Той негр був у чоловіка водієм і віз її вранці на базар, чи що. Каже, так перелякалася, що навіть не могла...

— Стривай,— перебила її Елоїза, підвела голову й гукнула, — Рамоно, це ти?

— Я,— озвався тоненький дитячий голосок.

— Зачини добре двері! — гукнула Елоїза.

— Прийшла Рамона? О, я вмираю, так хочу її побачити. Я ж не бачила її відтоді, як вона...

— Рамоно! — гукнула Елоїза з заплющеними очима. — Піди до кухні, нехай Грейс скине з тебе ботики!

— Добре,— сказала Рамона.— Ходімо, Джіммі.

— О, я вмираю, так хочу її бачити, — сказала Мері Джейн. — О боже! Дивись, що я тобі наробила. Я не хотіла, Ел!

— Та нічого. Нічого! — сказала Елоїза. — Я однаково ненавиджу цей нікчемний килим. Я тобі ще наллю.

— Не треба. Лишилося більше як половина, — Мері Джейн підняла чарку.

— Не хочеш? — сказала Елоїза. — Дай мені сигарету.

Мері Джейн простягла їй пачку і знов сказала:

— О, я вмираю, так хочу її бачити. На кого вона тепер схожа?

Елоїза черкнула сірником:

— На Акіма Тамірова.

— Ні, справді.

— На Лью. Викапаний Лью. А коли ще приходить його матінка, то вони як трійнята.— Не підводячись, Елоїза сягнула рукою до купки попільничок з другого краю курильного столика, їй пощастило дістати верхню й поставити собі на живіт.— Я вже думаю, чи не придбати собі собаку, може, спанієля. Щоб хоч хтось у домі був схожий на мене.

— А як тепер у неї з очима? — спитала Мері Джейн.— Не стало гірше?

— Боже, звідки я знаю?

— Чи вона взагалі бачить без окулярів? Ну, коли їй треба встати вночі в туалет абощо?

— А хіба вона скаже? Така, мерзотниця, потайна, що страх.

Мері Джейн обернулася.

— Ну, Рамоно, добрий день! — сказала вона.— Ох, яка ж гарна сукенка! — Вона поставила чарку.— Ти мене, мабуть, вже й не пам'ятаєш, Рамоно?

— Як не пам'ятає? Хто це, Рамоно?

— Мері Джейн,— відповіла Рамона й почала чухатися.

— Чудесно! — вигукнула Мері Джейн.— Може, поцілуєш мене, Рамоно?

— Годі тобі! — сказала Рамоні Елоїза.

Рамона перестала чухатись.

— Може, поцілуєш мене? — ще раз сказала Мері Джейн.

— Я не люблю цілуватися.

Елоїза пирхнула і спитала:

— А де Джіммі?

— Тут.

— Хто такий Джіммі? — спитала Мері Джейн в Елоїзи.

— О боже! її кавалер. Іде туди, куди вона. Робить те, що вона все як належиться.

— Справді? — захоплено вигукнула Мері Джейн. Вона нахилилася вперед.— У тебе є кавалер, Рамоно?

В Рамониних короткозорих очах за скельцями окулярів не відбилося ані крихти того захоплення, що бриніло в голосі Мері Джейн

— Мері Джейн щось питає тебе, Рамоно,— сказала Елоїза.

Рамона засунула пальчика до свого коротенького широкого носика.

— Не колупайся в носі! — сказала Елоїза.— Мері Джейн питає, чи в тебе є кавалер?

— Є, — сказала Рамона, не витягаючи з носа пальчика

— Рамоно, не колупайся в носі! Чуєш!

Рамона опустила руку.

— По-моему, це просто чудово,— сказала Мері Джейн.— Як його звати? Ти мені скажеш, як його звати, Рамоно? Чи це велика таємниця?

— Джіммі,— сказала Рамона.

— Джіммі? О, як я люблю це ім'я! Джіммі, а далі як, Рамоно?

— Джіммі Джіммеріно,— сказала Рамона.

— Не крутися! — сказала Елоїза.

— Дуже гарне ім’я! А де ж той джіммі? Ти не скажеш мені, Рамоно?

— Тут,— відповіла Рамона.

— Мері Джейн озирнулася навколо, тоді знов перевела очі на Рамону й усміхнулась якомога ласкавіше.— Де тут, золотко?

— Тут,— сказала Рамона.— Я тримаю його за руку

— Не розумію — сказала Мері Джейн Елоїзі, що допивала свою чарку.

— Чого ти дивишся на мене? — сказала Елоїза.

Мері Джейн перевела погляд на Рамону.

— Ага, зрозуміла! Ти просто вигадала собі маленького хлопчика.