ДІЙОВІ
ОСОБИ
Король Едвард IV.
Едвард, принц Уельський,
ІорГ Едвард V сини короля.
Річард, герцог йорк.
Георг, герцог Кларенс
Річард, герцог Глостер, зго— бРати короля-
дом король Річард III
Малий син
Кларенса (Едвард Плантагенет, граф Уорік).
Генрі, граф Річмонд, згодом король Генріх VII,
Кардинал Борчер, архієпископ Кентерберійський.
Томас Ротрем, архієпископ йоркський.
Джон Мортон, єпископ Ілійський.
Герцог Бекінгем.
Герцог Норфолк.
Граф Серрі, його сич,
Ентоні Вудвіл,
граф Ріверс, брат королеви Єлизавети.
Маркіз Дорсет І
і сини Єлизавети від першого шлюбу.
Лорд Грей І
Граф Оксфорд.
Лорд Гастінге.
Лорд Стенлі (він же граф Дербі).
Лорд Ловел.
Сер Томас Воган.
Сер Річард
Реткліф.
Сер Джеме
Тіррел.
Сер Волтер
Герберт.
Сер Джеме
Блент.
Сер Роберт
Брекенбері, комендант Тауера.
Тюремник.
Сер Вільям
Брендон.
Крістофер
Ерсвік, священик.
Трессел
дворяни з почту леді Анни.
Барклі
Лорд-мер Лондона.
Шериф
Дивіться також
- Вільям Шекспір — Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова)
- Вільям Шекспір — Ромео і Джульєтта
- Вільям Шекспір — Сонет 3
- Ще 63 твори →
Єлизавета, королева ї дружина короля
Едварда IV.
Маргарита, вдова короля Генріха VI.
Герцогиня
Иоркська, мати короля Едварда IV і герцогів
Кларенса та Глостера.
Леді Анна, вдова Едварда, принца Уельського,
сина Генріха VI, згодом — дружина
короля Річарда III.
Донька
герцога Кларенса (леді Маргарита Шантагенет).
Лорди, дворяни, слуги, посланець, паж, писар, священик, єпи-
скоп, городяни, міські старшини, радники, вбивці, гінці, солда-
ти та інші.
Дія відбувається в Лондоні та інших
місцях Англії.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Лондон. Вулиця.
Входить Р і ч а р д, герцог Глостер, один.
Глостер Нарешті сонце Йорка обернуло
Звад наших зиму в літо світлодайне
І хмари, що над домом нашим висли,
Поховано в глибокім лоні моря.
Вінки звитяги нам чоло вінчають,
Пощерблена спокійно висить зброя,
Не грім війни — веселощі панують,
Не грубий марш, а музика чарівна.
Розгладив зморшки грізночолий бій,
Не мчить на конях у броні, не віє
Страхами в душі ворогів лякливих,
А витанцьовує в покоях дами
Під звуки лютні млійно-любострасні.
Та не для мене ігри ті любовні
Чи ніжні заглядання у дзеркала;
Мені бракує величі кохання,
Щоб серед німф розпусних хизуватись.
Невдатна скривдила мене природа —
Ні постаті, ні вроди я не маю,
Потвора недороблена, у світ цей
Такий бридкий, кульгавий, що й собаки
На мене брешуть, як до них наближусь.
У мирну пору млявих цих мелодій
В яких розвагах час мені збавляти?
Хіба на сонці тінь свою зорити
Чи міркувати про потворність власну?
Тож, добре знаючи, що я коханцем
У дні солодкомовні ці не буду,-
Поклав собі негідником я стати
Й прокляв пусті забави наших днів.
Через намови, наклепи зловісні,
І нашепти про сни, й пророцтва п'яні
Смертельну встиг посіять я ненависть
Між братом Кларенсом і королем.
Коли король Едвард прямий і чесний,
Як віроломний і брехливий я,-
Сьогодні ж Кларенс буде у в'язниці,
Бо є пророцтво, що від букви "Г"
Едвардові загинуть спадкоємці.
Думки, пориньте в душу. Ось і Кларенс.
Входять Кларенс під вартою і Брекенберї.
Добридень, брате. Звідки варта збройна
При вашій милості?
Кларенс його величність,
Пильнуючи мою безпеку, почет
Призначив цей — мене відвести в Тауер.
Глостер Та за що ж це?
Кларенс За те, що звусь Георгом.
Глостер Але ж, мілорде, це вина не ваша,-
Було б батьків хрещених ув'язнити.
Невже його величності завгодно,
Щоб вас у Тауері знов хрестили?
В чім справа, Кларенсе, чи можу знати?
Кларенс Якби ж то знав я, Річарде! Та справді,
Я й сам не знаю. Лиш одне відомо —
Пророкувань він слухає та снів.
Він букву "Г" викреслює з абетки,-
Якийсь віщун сказав йому, що "Г"
РІого нащадків спадщини позбавить.
Моє ім'я Георг — на букву "Г",
Тож і гадає він, що винен я.
З таких причин чи ще яких, подібних,
його величність ув'язнив мене.
Глостер Так скрізь, де жінка мужем верховодить!
Вас не король за грати посилає;
Це, брате, леді Грей, його дружина,
До крайнощів таких його доводить.
Чи не вона й добряга цей побожний,
Ентоні Вудвіл, брат її, підбили
Послати лорда Гастінгса у Тауер,
Звідкіль звільнився він лише сьогодні?
Ми в небезпеці, брате, в небезпеці.
Кларенс Клянуся небом — у безпеці лиш
її рідня й герольди, що ночами
Снують між королем і пані Шор.
Ви чули, як принижено лорд Гастінгс
її благав йому вернути волю?
Глостер Смиренно божеству її молившись,
Добув лорд-камергер свою свободу.
Скажу вам: є для нас єдиний шлях,
Як хочем ласку мати в короля,-
Служити їй, носить її ліврею.
Вона й підтоптана вдова ревнива,
Відколи брат вельможними зробив їх,-
Всевладні кумоньки в державі нашій.
Брекенбері Прошу я ваші світлості пробачить;
Його величність наказав суворо,
Щоб з герцогом ніхто не мав розмов
Приватних, хоч якого був би звання.
Глостер То, може, й вам, шановний Брекенбері,
Взять участь бажано в розмові нашій?
Не зрада тут. Говорим, що король наш
Премудрий, доброчесний; королева —
В літах поважних, гарна, не ревнива,
Що в пані Шор чудові ніжки, губи —
Як вишня; очі, язичок — грайливі;
Що знатний став весь королевин рід.
Цього ж не заперечите ви, сер?
Брекенбері Нема до цього діла нам, мілорде.
Глостер До пані Шор немає діла? Друже,
Скажу вам: діло з нею мати краще —
Всім, крім одного,— потай, сам на сам.
Брекенбері Хто ж цей один, мілорде?
Глостер її, лукавче, муж. Ти нас не зрадиш?
Брекенбері Прошу пробачення, мілорде, знов,-
Пора розмову вашу припинити.
Кларенс Такий наказ,— ми мусимо коритись.
Глостер В неласці ми,— повинні ми коритись.
Прощайте, брате. Йду до короля
І все, що скажете мені зробити,-
Хоч би й сестрою звать вдову Едварда,-
Я все зроблю, щоб визволити вас.
Нещастя братове смутить мене
Далеко дужче, ніж здається вам.
Кларенс Нікому з нас не легко, знаю це.
Глостер Не довго вам сидіти у в'язниці:
Вас визволю чи вас прийду змінить.
Терпіння майте!
Кларенс Потерплю. Прощайте.
Кларенс, Брекенбері й варта виходять.
Глостер Іди! Вже не вертатися тобі,
Простаче, дурню! Так люблю тебе,
Що скоро дух твій я пошлю на небо,
Як небо прийме дар цей з наших рук.
Та хто це йде? Це ж визволений Гастінгс!
Входить Гастінгс.
Гастінгс Добридень вам, мій герцогу ласкавий!
Глостер І вам добридень, лорде-камергере.
Я радий привітати вас на волі.
Як знесли ви ув'язнення, мілорде?
Гастінгс Терпляче, пане мій, як личить в'язням.
Та буду жити, щоб віддячить тим,
Хто спричинив ув'язнення моє.
Глостер А певна річ! І з Кларенсом те саме —
У вас і в нього спільні вороги,
Йому і вам ту саму кривду чинять.
Гастінгс Та шкода, що орли сидять у клітці,
А яструби і коршаки на волі.
Глостер Що чути з-за кордону?
Гастінгс Новин немає гірших там, ніж дома:
Король хворіє, слабне і нудьгує,
Бояться вже за нього лікарі.
Глостер Клянусь святим Павлом, погані вісті.
О, здавна він життя провадив згубне,
Сам виснажив свою вінчану плоть.
Про це й подумать надто боляче.
Що ж, не встає він?
Гастінгс Не встає.
Глостер йдіть ви вперед, а я услід за вами.
Гастінгс виходить.
Надіюсь, він не виживе, та в небо
Раніш пошле Георга на поштових.
Я збільшу в нім до Кларенса ненависть,
Міць доказів брехнею насталивши.
Якщо удасться задум мій глибокий,
То Кларенс навіть дня не доживе.
Нехай господь тоді й Едварда прийме,
На мене суєтний лишивши світ.
Візьму УорІка дочку молодшу,-
Що з того, що я вбив їй мужа й батька?
Найлегший спосіб жіночці вгодити —
Це мужа й батька заступити їй.
Зроблю так не з великої любові,
А для таємних задумів моїх,
Що цим одруженням я осягну їх.
Та вбіг на торг я поперед коня:
Ще дише Кларенс, і Едвард на троні;
Не стане їх — полічим зиск в долоні.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Лондон. Інша вулиця.
Вносять тіло короля Генріха VI у відкритій труні. II охороняють дво-
рян и з алебардами. За нею йде леді Аннав жалобі.
Леді Анна На землю покладіть почесну ношу,
Якщо в труні ховатись може честь.
Ланкастера-цнотливця смерть дочасну
Ще раз оплакати я хочу ревно.
Холодний лик святого короля!
Змертвілий прах Ланкастерського дому!
Останки крові царської безкровні!
Дозволь мені хоч тінь твою призвати,
Щвб Анни бідної ти вчув ридання —
Вдови нещасного твого Едварда,
Тією вбитого, що й ти, рукою.
В ці вікна, що життя втекло з них, ллю я
Моїх очей безпомічний бальзам.
Будь проклята рука, що їх розкрила,
І серце тих, хто зважився на це,
І кров того, хто кров твою пролив!
Хто так знедолив нас твоєю смертю,
Нехай страшна поб'є того недоля,
Якої й павукам, гадюкам, жабам
І всій повзучій гиді не бажаю!
Нехай на світ його дитина прийде
Недоноском, потворою страшною,
Щоб виглядом відразливим, мерзенним
Жахнула матір, сповнену надій;
Пороки батька щоб успадкувала!
Дружину візьме він — хай смерть його
Ще більших мук завдасть їй, ніж мені
Твоя і мужа юного загибель!
Ідіть же в Чертсі з ношею святою,
З собору взятою для поховання.
Втомившись, відпочиньте,— я ж тим часом
Поплачу знов над тілом короля.
Носії піднімають труну, щоб нести далі.
Входить Г л о с т є р.
Глостер Спиніться, опустіть труну на землю.
Леді Анна Який чаклун диявола цього
Наслав побожній справі заважати?
Глостер На землю труп, негідники! Клянусь
Святим Павлом, що неслух ляже трупом.
Дворянин Мілорде, пропустіть труну! Вступіться!
Глостер Невчений пес! Кажу, вступися сам!
Геть алебарду від грудей моїх,
А ні — то ось, клянусь Павлом святим,
Я розчавлю тебе, зухвалий злидню!
Носії опускають труну на землю.
Леді Анна Що? Затремтіли ви? Перелякались?
Та ні, вас не виню я,— всі ви смертні,
Диявола не знести смертних оку.
Згинь, пекла наймерзентший посланцю?
Над смертним тілом цим запанував ти,
Але не над душею. Відійди!
Глостер О непорочна, змилуйся, не лайся.
Леді Анна йди геть, дияволе, не баламуть.
Щасливу землю обернув ти в пекло,
Прокльонів повне й зойків жалібних.
Як вигляд власних жертв тобі приємний,
То ось поглянь — взірець твого катівства.
Дворяни, гляньте,— захололих ран
Уста розкрилися, і кров тече!
Тремти, бридка потворо, червоній!
Твоя присутність витискає кров
З цих жил холодних, де нема вже крові.
Учинок твій нелюдський, неприродний
І повідь спричинив цю неприродну.
Ти, боже, дав цю кров,— пометись за смерть!
Ти, земле, п'єш цю кров,— пометись за смерть!
О небеса, побийте вбивцю громом!
Розкрийся, земле, і поглинь його,
Як королівську поглинула кров,
Пролиту сатанинською рукою.
Глостер Де ж милосердя, леді, що добром
За зло віддасть, любов'ю — за прокльони?
Леді Анна Чужий катам закон людський і божий;
Ба навіть люті звірі знають жалість.
Глостер А я не знаю — отже, я не звір.
Леді Анна О чудо! Правду мовить нам диявол!
Глостер Ще більше чудо — гнівається ангел!
Дозволь, жінок божественна окрасо,
В уявних злочинах моїх достойно
Себе при цій-от виправдать нагоді.
Леді Анна Ні, ти дозволь, чоловіків заразо,
За справжні злочини твої клясти
Тебе, проклятого, при цій нагоді.
Глостер Прекрасніша, ніж висловить я міг би,
Терпіння май,— ти вибачиш мені.
Леді Анна Бридкіший, ніж помислити могла б я,
Повісся — отоді лишень пробачу.
Глостер Цим чином звинувачу я себе.
Леді Анна Ні, чином цим ти б виправдав себе.
Помстившись гідно над самим собою
За всіх, кого негідно ти убив.
Глостер А як не вбив?
Леді Анна То не були б убиті.
Ні, ти, дияволів слуго, убив їх!
Глостер Не вбив я мужа вашого.
Леді Анна Живий він?
Глостер Його рука Едвардова убила.
Леді Анна Брехня! Бо королева Маргарита
Твій бачила від крові димний меч;
Його ти й до її грудей приставив,
Та вістря відвели твої брати.
Глостер Призвів до цього злий язик її,
Що без вини на мене склав вину їх.
Леді Анна Призвів до цього твій кривавий розум,
Що й уві сні саму різню лиш бачить.
Це ж ти вбив короля?
Глостер .Так, визнаю.
Леді Анна Ти визнав, гаде? Хай же бог скарає
Тебе прокляттям за діла злочинні!..
О, був він добрий, чесний, благородний!
Глостер То й жить йому найкраще в небесах.
Леді Анна На небі він, де ти повік не будеш.
Глостер Хай дякує,— туди його послав я,
Де він потрібніший, ніж на землі.
Леді Анна Для тебе гідне місце — тільки в пеклі.
Глостер Є ще одне,— чи смію лиш назвати?
Леді Анна В темниці?
Глостер Ні, у вашій спочивальні.
Леді Анна Навік хай спокій зникне із твоєї!
Глостер Це так і є, докіль не сплю у вашій.
Леді Анна Авжеж!
Глостер Це справді так.