Переклад: Анатолій Тупиков
Їхнє ранчо тулилося до схилу гори.
У цій родині працювали всі: чоловіки рубали дрова в лісі на горі, а жінки підрізали й підв'язували виноград у долині.
Найменшенький, Родрігес, іще не ходив до школи. Щонеділі він вирушав погуляти на схили гори. А там видере, бувало, осині соти, вмоститься в затінку під деревом і ласує солодким медом. Тоді схилить голову на руки та й задивиться в густе віття, вишукує цикаду.
Але минав час, і на горі лишалося дедалі менше дерев. Засумував Родрігес. Він уже працював разом з усіма. Дорослі рубали дрова, а хлопець складав їх.
Та ось упало останнє дерево.
Якось батько приніс додому спільний заробіток і поділив його між усіма. Родрігесу він сказав:
— Ти теж добре працював, синку. За це матимеш найкращий подарунок — побажай що хочеш.
А хлопець підвів голову, поглянув на гору, де вже не росло жодного дерева, й мовив:
— Я хочу, тату, щоб на горі знову був ліс.