Переклад: Анатолій Тупиков
Наприкінці листопада починалися жнива. О такій порі вдома лишались тільки жінки та малі діти. Всі чоловіки були в полі.
Працювали бригадами чоловік по чотири-п'ять. А був іще такий один, що не належав до жодної бригади, тільки назирав за всіма і весь час покрикував.
То був наглядач.
Нас, дітей, у поле ніхто не кликав, але ми залюбки крутилися біля женців. То почастуємо наморених чоловіків гарячим чаєм, то напоїмо холодною джерельною водою.
А як траплявся знайомий тракторист, просилися до нього в кабіну покататися. Наше ранчо помалу даленіло, і нам здавалося, ніби ми на кораблі пливемо у широке море.
Ось ранчо вже зовсім маленьке, ось уже зникло за обрієм… А навкруги, скільки сягає око, хвилюється неосяжне море. І жодного острівця…