Поговоримо про героїзм

Коли кілька років тому мене запросили виступити з лекцією на довільну тему у Французькому культурному центрі на Гаїті, я жодної миті не вагався і вибрав героїзм. Цю тему я дослідив досконально, провівши безліч годин у своїй бібліотеці. Зміст таких понять, як небезпека, самопожертва, відвага, я пізнав до самого денця і, прилетівши до столиці Гаїті Порт-о-Пренса, був готовий якнайглибше розкрити перед слухачами цю хвилюючу тему.

Публіка в Порт-о-Пренсі дуже освічена, здатна усе відчувати тонко, і коли я тільки зійшов на кафедру, в строгому костюмі, зі стрічкою академічного ордена в петлиці, то вже знав, що виступлю як ніколи блискуче. Серед присутніх було чимало вродливих жінок, і я із задоволенням згадав, що саме перед тим пройшов курс лікування від ожиріння і скинув десятків зо два кілограмів.

У лекції я послався на Сент-Екзюпері, Андре Мальро, Рішара Ілларі, і, хоча й не згадував власне про себе, мені вдалося докинути кілька скромних, але промовистих "ми". Акустика була бездоганна, прожектори вигідно освітлювали мене в три чверті, і, твердим голосом розповідаючи про те, як смертельна небезпека, що на неї самохіть наражаються люди, надає їхньому подальшому життю зовсім нового сенсу, я з приємністю побачив у залі представників нашого посольства 1 спробував, бодай приблизно, полічити гарних жінок.

Та раптом я відчув на собі чийсь важкий, невідчепний погляд. Якийсь чоловік із першого ряду, чий темний одяг зливався з півтемрявою зали, ні на мить не зводив з мене очей. Мене почала дратувати така настирливість, тим паче що в його погляді та виразі обличчя я помітив іронію. Проте це не вибило мене з колії, і я бадьоро закінчив лекцію словами про те, як сучасний герой у мить смертельної небезпеки відкриває для себе вічні цінності, яких доти не помічав, і завдяки цьому його подальше життя сповнюється глибокого творчого змісту.

Коли я закінчив лекцію, перший ДО мене підійшов той чоловік у темному костюмі.

— Доктор Бонбон,— відрекомендувався він.— Чудова лекція. Відчувається, що за нею стоїть великий особистий досвід.

Я відповів йому, що особисто знав Жюля Руа* (* Французький письменник, за професією військовий льотчик учасник другої світової війни.) і навіть друкувався з ним в одному видавництві.

— До речі,— сказав доктор Бонбон,— ваші читачі доручили мені подбати про вас, поки ви будете на Гаїті. Отож я подумав, що вас, мабуть, розважить полювання на акул біля Ірокезьких рифів. Ви ж, безперечно, любите ризикувати.

Справді, така ідея припала мені до вподоби. Для літератора дуже важливо мати, як-то кажуть, власну легенду. Моя участь у полюванні на акул у Карибському морі напевне зацікавить моїх майбутніх біографів. І я охоче згодився на пропозицію цього люб'язного й доброзичливого чоловіка. Я уже уявляв собі, як, сидячи на катері прив'язаний до сидіння, я з останніх сил борюся з велетенською акулою, що попалась на мій гачок. Оскільки наступного вечора я мав виступити ще в одному місті, Кап— Гаїтьєні, ми умовилися вирушити на полювання з самого ранку. Вже о шостій годині катер пана Бонбона взяв курс у відкрите море. Вода була смарагдова — ніякий страх перед мовним штампом не утримає мене від цього епітета.

Бонбон курив коротеньку люльку і приязно поглядав на мене.

— До речі,— сказав він, — вам, мабуть, слід приміряти ваш акваланг.

— Мій,., що?

— Вам слід, кажу, приміряти акваланг. У ньому ви зможете пірнути на глибину в п'ять метрів. Повітря в балоні вистачить хвилин на двадцять. Я покажу вам, як користуватися підводною рушницею. Це дуже просто...

Раптом доктор пильно подивився на мене.

— Що з вами? Вам недобре? — лагідно запитав він.

Мені довелося сісти, і кілька хвилин я ніяк не міг примиритися з очевидним. Але матроси вже показували мені акваланг, а Бонбон, з рушницею в руці, чемно давав пояснення. Отже, не лишається жодного сумніву: йдеться не про ловлю акул на гачок з принадою — ці типи збираються дати мені рушницю і вкинути мене в море, що кишить тими жахливими хижаками! Я вже розтулив рота, щоб відмовитись.

— Коли б ви тільки знали,— тим ча сом говорив Бонбон таким солодким голосом, що мені аж гидко стало,— в якому захваті всі ми від вашої захоплюючої лекції! Я подбаю, щоб усі на Гаїті дізналися про вас.

Ми подивились один одному в очі. Я нічого не сказав і вирішив не відступати. Бувають у житті випадки, коли доводиться відстоювати свою професійну честь. Бо єдине, що я маю в цьому безглуздому світі,— це моя репутація бездоганного лектора, і, якщо для її збереження треба лізти в пащу акули — що ж, я готовий і на це.

Маска була якраз на мене. Я похмуро подивився на смарагдову воду. Загинути, і так безглуздо...

— Підпережіться цим свинцевим поясом. Вам легше буде спуститися на дно, — сказав Бонбон.

В цю мить за його вдаваною доброзичливістю я помітив щось справді диявольське.

— Вони пірнуть разом з вами,— додав він, показавши на чотирьох дужих темношкірих хлопців, що поралися коло мене та мого акваланга.

Я з полегкістю зітхнув. Отже, зі мною будуть охоронці.

— Це загоничі,— пояснив Бонбон.— Вони гнатимуть акул на вас. Вам лишиться тільки поцілити.

Мені забракло духу щось заперечити. А втім, я раптом збайдужів до всього. На мене надягли величезні ласти, пояс, маску, в руки вклали рушницю і люб'язно допомогли перевалитися через борт. Пролунав гучний сплеск.

Опинившись під водою, я кілька хвилин крутився, мов дзига, з усіх боків чекаючи небезпеки. Мені здалося, що я досяг досить великої швидкості обертання. Потім я відчув, що стою на піску в хмарці зеленої каламуті, крізь яку нічого не видно. Праворуч я помітив кораловий риф і, як краб, почав підповзати туди, щоб хоч з одного боку маги якийсь захисток. У цю мить довга й тонка рибина випливла з отвору в рифі й прошмигнула в мене під самим носом. Я скрикнув, хоч то була й не акула.

То була баракуда.

Я ніколи не бачив живої баракуди, але не міг не впізнати її — адже всі ознаки збігалися. Погано пригадую, що я тоді відчував. Але запевняю вас: на відміну від того, що я твердив у своїх лекціях, у мить смертельної небезпеки герой не відкриває для себе вічних цінностей. Він відчуває щось зовсім інше.

Коли я розплющив очі, баракуда вже зникла. Я був один.

Я зробив кілька відчайдушних спроб відірватися від дна, і зрештою це мені вдалося. І саме тоді я раптом побачив, як угорі пливе просто до мене щось чорне і страхітливо велике. Я заверещав, знову заплющив очі і натиснув на курок.

Якась дивна сила мало не з руками вирвала у мене рушницю...

За кілька секунд я вже опинився на поверхні, розпачливо махаючи руками. На щастя, катер був зовсім поруч, 1, поки я борсався у воді, він повільно — як на мене, аж надто повільно — розвернувся і рушив до мене. З несподіваною для себе спритністю я вмить видерся на борт.

— А рушниця?

Трохи відсапавшись, я пояснив Бон— бонові, як усе сталося. Я влучив гарпуном у акулу, і вона потягла його за собою, вирвавши в мене з рук рушницю.

Мої загоничі теж піднялися на катер. Один з них тримав мою рушницю. Він щось сказав Бонбонові креольською говіркою, і той весело поглянув на мене.

— Річ у тім, що ви влучили в дно мого катера.

Цей нахаба, очевидно, натякав на те, що я з переляку переплутав катер з акулою. "Що ж, спробуй доведи це", — подумав я.

— Я виразно бачив, як акула пропливала між мною і катером,— відказав я.— Просто я не влучив у неї. Наступного разу прицілюся краще...

Того ж таки вечора в Кап-Гаїтьєні я докладно розповів директорові Французького культурного центру, як я вранці полював на акул біля Ірокезьких рифів.

— Біля Ірокезьких рифів? — здивувався він.— Але ж там споконвіку не було ніяких акул! Вони ніколи не запливають за рифи...

Зійшовши на трибуну, я з подивом побачив доктора Бонбона — він спокійнісінько сидів собі в першому ряду. Він навмисне приїхав слідом за мною ще раз послухати мою лекцію про героїзм. Наші погляди зустрілися. Але цей клятий Бонбон погано мене знає, якщо гадає, ніби йому вдасться загнати мене на слизьке йому невтямки, що невід'ємна риса моєї вдачі — це моральна мужність; отож хай скільки хоче іронічно поглядає на мене — це мені не завадить знов піднестись у своїй лекції де висот справжнього героїзму.

— Шановні дами й панове! — почав я.— Коли сучасний герой наражається на смертельну небезпеку, він відкриває для себе...

Доктор Бонбон дивився на мене із захватом.

З французької переклав Ярослав КОВАЛЬ