мати, що не вмирає ніколи.
Повітря пахло зимою,
і хоч по ній минули місяці,
зима, однак, витала у повітрі.
Було десяте травня.
В глибині саду
цвіли яблуні й гіацинти.
Ми чули, як Марія
співає чехословацьких пісень:
"Як-то мені одиноко…" –
таких пісень.
"Як-то мені одиноко,
без матінки, без батечка –
світом білим ходжу, як безтямна".
Земля духмяніла.
Тарілки лежали у мийці,
помиті, але не поскладані.
Під повним місяцем
Марія згортала випрану білизну,
жорсткі простирадла складалися
білими квадратами місячного світла.
"Як-то мені одиноко,
та знайду я у співах розраду".
Було десяте травня:
так само, як доти – дев'яте, восьме.
Мати спала у ліжку,
випроставши руки, поклавши
на них обережно голову.
Переклад Ірини Шувалової