Клаксон залунав пронизливо, розпачливо. Серце в Менна мало не
вистрибувало з грудей. Невже це не поліційна машина? Невже йому тільки здалося?
Врешті вій побачив, що помилився, і люто вилаявся. Певно, Сомерта неабияк потішив цей сигнал, це його волання про допомогу. Певно, сидить і посміюється зараз у своїй кабіні. Менн виразно почув грубий, глузливий Сомертів голос: "Сподіваєшся, тебе врятують лягаві? Дзуськи! Пиши пропало, хлопче!" Менн аж похлинувся від чорної ненависті. Ах ти ж сучий виплодок! Стиснувши праву руку в кулак, він щосили вдарив ним по сидінню. Ну, гаразд, Сомерте, падлюко! Один із нас сьогодні здохне — і ми ще подивимося, хто саме!
До гір було вже недалеко. А. гори — це крутосхили, це високі підйоми. В Менновій душі спалахнула надія. В горах він неодмінно відірветься від бензовоза. Хоч би як старався цей паскуда Сомерт, а понад вісімдесят миль на годину він витиснути не зможе. "А я зможу!" — подумкн переможно вигукнув він. Рот його був повен слини, і Менн проковтнув її. його сорочка промокла наскрізь на спині. Струмочки поту стікали по боках. Як приїду до Сан-Франціско, насамперед прийму ванну і вип'ю, подумай він.. Довго-довго сидітиму у гарячій ванні, а потім довго-довго смакуватиму віскі з льодом. І не якесь там, а "Хат-ті Сарк". Гульну на всю губу. Бо я таки заслужив. їй-богу.
Попереду починався положистий підйом. Ех, не та крутизна, не та! Сила інерції не дасть бензовозові втратити швидкість. Менн невдоволено зміряв очима пагорб, а за хвилину вже перескочив через __________
1 Ознака поліційної машини.
його вершину й помчав униз спадистим спуском. Подивившись у дзеркало заднього огляду, він подумав: прямокутне, все в цій махині, прямокутне— і решітка радіатора, і крила, і кінці бампера, і форма кабіни, навіть обличчя й руки Сомерта — теж прямокутні! Бензовоз видався йому величезною бездушною, жорстокою істотою, яка переслідувала його, керована самим тільки кровожерливим інстинктом.
Менн нажахано зойкнув, побачивши попереду знак "Дорожні роботи", і незабаром переконався, що перекрито обидві смуги шосе. Величезна чорна стріла показувала на об'їзд—на ґрунтову дорогу! Аж стогнучи з досади, Менн почав гальмувати, то натискаючи на педаль, то по-пускаючи її. Осклілими очима він глянув у дзеркало. Бензовоз мчав, не стишуючи швидкості! Як же так, хіба таке можливе?. Не тямлячи себе від жаху, він почав завертати праворуч.
Він весь напружився, коли передні колеса торкнулися ґрунтової дороги,— приготувався, що машину занесе, і вже відчув, як задню частину кидає ліворуч. "Ні, ні!" — вихопилося в нього, і ось машина вже мчить, виляючи, ґрунтовою дорогою, і Менн, притиснувши лікті до боків, щосили намагається приборкати її, а колеса розгладжують, розмазують колію, кермо виривається з рук, віконні шибки деренчать, і голову шарпає так, що, здається, вона от-от відірветься від шиї...
Ґрунтова дорога враз скінчилася, машина вимчала на рівне шосе, і Менн наважився глянути в дзеркало. Бензовоз трохи зменшив швидкість, але відстав не набагато; розгойдуючись, мов корабель у штормовому морі, він здіймав своїми величезними шинами довгий шлейф куряви. Менн щосили натис на акселератор, і машина набрала швидкість. Недалеко попереду починався добрячий крутий підйом: на ньому він ще більше відірветься від переслідувача. Посовавшись, він відчув, що промокла наскрізь нижня сорочка прилипла до тіла. В дзеркалі заднього огляду бензовоз саме вибирався на шосе. "Ну що, не вийшло, Сомерте? — зловтішно подумав Менн. — Можеш тепер насипати мені солі на хвіст".
Та коли його легковик подолав кілька перших ярдів підйому, з-під капота почала просочуватися пара. Менн аж закам'янів. Пара зробилася густішою, заклубочилася хмаркою туману. Менн перевів погляд на щиток. Червоне світло ще не з'явилось, але мало от-от спалахнути. Тільки цього бракувало — тепер, коли порятунок був уже близький! Дорога кривуляла довгим схилом. Зупинитися на ній він не міг. "А може, десь трохи далі враз розвернутись і помчати вниз?" — подумав він. Ні, дорога "завузька, затиснута з обох боків укосами. Для розвороту з ходу нема місця, а для розвороту із зупинкою — часу. До того ж, помітивши, як він розвертається, Сомерт вискочить на праву смугу й піде на таран. "О господи!" — вихопилося в Менна.
Порятунку не було.
Чому він не послухався механіка ремонтної майстерні, коли той порадив йому замінити патрубок охолоджувальної системи?
На щитку блимнуло червоне світло, і він рвучко переставив важіль на найнижчу передачу, вилаявши себе: чому не зробив цього зразу? Схил попереду здавався нескінченним. А йому вже чути було клекіт у радіаторі. Скільки охолоджувача там лишилося? Пара густішала, затуманювала вітрове скло. Менн увімкнув двірники, й вони почали розчищати віялоподібні просвіти. Ні, охолоджувача має вистачити на те, щоб вивезти його на вершину. "А тоді що?" — мало не скрикнув він. Без охолоджувача машина — не машина, навіть коли їхати треба з гори вниз. Вій глянув у дзеркало. Бензовоз явно відставав. Менн ладен був загарчати від невимовної люті. Якби не той клятий патрубок, він урятувався б!
А може, загальмувати, вискочити з машини й подертися схилом угору? Може, вискочити, поки не запізно? Ні, він не міг змусити себе натиснути на гальмо. Поки машина їде, поки везе його, він почуває себе бодай у якійсь безпеці. Хто знає, що станеться, як він покине її.
Менн зацькованим поглядом дивився на дорогу, намагаючись не помічати червоного вогника, що настирливо ліз у вічі. Ярд за ярдом машина його втрачала швидкість. "Довези, довези!" — благав він її, майже певний, що благає марно. Двигун працював із дедалі частішими перебоями, і булькання в радіаторі здавалося оглушливим. Тепер уже будь-якої миті двигун може захлинутися, і тоді машина зупиниться, здригаючись, і перетвориться — з Менном усередині — на нерухому мішень для вбивці. Менн спробував відігнати від себе цю думку, не думати взагалі.
Він уже майже добувся до вершини, але дзеркало показувало, що бензовоз поволі наздоганяє його. Він дужче натис на педаль, і двигун скреготнув у відповідь. Менн застогнав. Невже не дотягну? Господи, поможи мені! Осі. він, перевал, уже зовсім близько. Ще ближче. Ще. Дотягни ж! Машина здригалась і брязкотіла, вповільнюючи рух, мастило, дим, пара вихоплювалися з-під капота. Двірники насилу встигали розчищати вітрове скло, і мовби їм у такт у Меннових скронях гучно й болісно пульсувала кров. Руки в нього заніміли, серце, здавалось, от-от розірветься. Дотягни, благаю тебе, господи, благаю тебе, дотягни, дотягни!
І машина дотягла й перевалила через вершину! В Менна з грудей вихопився переможний крик, коли перевал лишився позаду. Неслухняною, тремтячою рукою вимкнув передачу, і машина покотилася вниз. Радість його трохи остигла, коли він побачив, що попереду, скільки сягає око, громадяться один над одним гірські хребти. Та нехай! Головне, що перед ним зараз спуск, довгий-довгий спуск. Вій проминув знак: "Впродовж наступних 12 миль ваговозам не вимикати зчеплення!" Впродовж дванадцяти миль! На такій відстані ще багато чого може статися. Що-небудь повинно статися.
Машина почала набирати швидкість. Менн глянув на спідометр. Сорок сім миль на годину. Червоний вогник усе ще світився. Але ж упродовж дванадцяти миль можна буде не вмикати двигун, дати йому охолодитись — якщо, звісно, бензовоз не почне наздоганяти.
Швидкість машини зростала. 50... 51... Менн дивився, як стрілка спідометра поволі повзе праворуч. Потім глянув у дзеркало заднього огляду. Бензовоз ще не з'явився з-за перевалу. Це вже щось. Це вже надія на добрий відрив. Звісно, якби двигун не перегрівся, можна було б відірватися ще більше, але й це уже щось. А десь там далі має ж бути місце, де можна зупинитись. Стрілка торкнулася цифри 55 і рушила далі — до 60.
Менн знову глянув у дзеркало і здригнувся, побачивши, що бензовоз вискочив з-за вершини і мчить униз. Стиснувши губи, щоб не тремтіли, він раз у раз поглядав тепер то на шосе за затуманеним вітровим склом, то у дзеркало. Бензовоз стрімко набирав швидкість. Сомерт, ясна річ, щосили тис на акселератор. Права рука Менна сама потяглася до перемикача передач. Усвідомивши це, він відсмикнув її і, скривившись, кинув погляд на спідометр. Швидкість машини щойно перевищила 60 миль на годину. Замало! Без допомоги двигуна не обійтися. В розпачі він знову простяг руку до важеля.
Рука зависла в повітрі, коли двигун не завівся; потім метнулася до ключа запалювання, крутнула його. Двигун озвався скреготом, але не завівся знову. Менн глянув на дорогу, похапцем вирівняв машину, що мало не виїхала на укіс, і вдруге крутнув ключ, але знову марно. Погляд у дзеркало засвідчив, що бензовоз швидко скорочує відстань. А стрілка спідометра завмерла на цифрі 62. Лещата жаху стисли Меннове серце. У цілковитій безнадії він втупив погляд просто себе...
І раптом там, за кілька сотень ярдів попереду, побачив відгалуження дороги — поворот угору для ваговозів, у яких відмовили гальма. Це був останній шанс: або він завертає вгору, або приймає смерть під колесами бензовоза. А той був уже так близько, що чулося пронизливе завивання його двигуна. Менн машинально почав вирулювати праворуч, а тоді швиденько крутнув кермо назад. Не виказуй свого наміру заздалегідь! Повернеш в останню мить. Інакше Сомерт поверне слідом за тобою.
Перед самим поворотом Менн крутнув кермо. Машину почало заносити ліворуч, шини завищали. Менн викруті; кермо ліворуч, пригальмовуючи рівно настільки, скільки треба було, щоб машина не вийшла з-під контролю. Задні колеса зчепилися з дорогою, і на швидкості шістдесят миль на годину машина помчала грунтовою дорогою, збиваючи колесами хмару пилюки. Менн заходився раз у раз коротко натискати на гальмову педаль. Задні колеса пробуксували, машина брязнулася бортом об глинястий укіс праворуч, відскочила і, смикаючись та виляючи, заковзала під кутом до краю дороги. Менн щосили натис На гальма. Машину кинуло праворуч, і вона знову вда-рилась об укіс. Менн почув скрегіт роздертого металу, його шарпнуло так, що аж у карку хруснуло, і машина зупинилась, як укопана.
Мов уві сні, Менн обернувся й побачив, як бензовоз із цистерною круто звертає з шосе.