Через те він не міг тепер упізнати свого переслідувача. Ноги в Менна знову затремтіли.
Машинально він зайшов до найближчої кабінки й незграбно сів за стіл. Ану придивися, сказав він собі. Придивися. Невже ти не зумієш упізнати його? Піднісши до обличчя меню, Менн з-понад нього оглянув присутніх. Чи не ото він — у сорочці кольору хакі? Шкода, не видно його рук. Менн понишпорив очима по залу. Ну, отой у костюмі, звісно, одразу відпадає. Лишаються троє. Може, отой, у середній кабінці, чорнявий, вилицюватий? Якби ж то побачити, які в нього руки! Чи один з тих двох, що сидять за стойкою? Менн обмацав їх неспокійним поглядом. Ну чому, чому він не подивився на відвідувачів, коли ввійшов сюди?
Ти все-таки поміркуй, наказав він собі. Поміркуй, хай йому біс! Водій бензовоза тут, це ясно. Але це зовсім не означає, що він має намір продовжувати божевільний двобій. Можливо, кафе Чака — єдине на багато миль довкола. А зараз саме час ленчу, так? І водій бензовоза, може, з самого початку мав намір поїсти саме тут. Швидкість у нього була завелика, через те він проскочив стоянку. Але потім загальмував, завернув і під'їхав сюди. Оце й усе! Менн змусив себе прочитати меню. Отак воно й було, запевнив він себе. Тож не бери собі в голову. Випий пива — може, трохи розслабишся.
Жінка, що сиділа за касою, підвелась і підійшла до нього, і Менн замовив житню грінку з шинкою і пляшку пива. Коли жінка відійшла, він раптом подумав: дурню, нащо ти залишився в кафе, чому не скочив у машину й не помчав геть? Тоді б ти зразу довідався, чи той тип має намір гнатися за тобою. А так доведеться сидіти, доки тебе обслужать, а потім ще й їсти. Який же ти дурень. Він мало не застогнав.
Ну, а якби водій бензовоза вийшов слідом і знову погнався за ним? Все б тоді почалося спочатку, наче цієї перерви й не було. Навіть якби він відірвався на добру відстань, бензовоз урешті наздогнав би його. Менн просто не зміг би весь час вести машину на швидкості 80—90 миль на годину. Правда, його могла б зупинити машина служби безпеки руху. А як не зупинила б?
Ну, все, годі, візьми себе в руки. Менн ще раз пильно оглянув чотирьох відвідувачів. Будь-котрий з них міг виявитися водієм бензовоза: і той вилицюватий у кабінці, і той оцупкуватий, у спортивному костюмі, біля стойки. Меннові захотілося підійти до них, спитати, хто з них водій бензовоза і перепросити в нього за те, що розсердив його, наговорити йому чого завгодно, аби тільки він заспокоївся, бо ясно як божий день, що то ненормальний, найімовірні-ше — маніяк. Можна було б навіть поставити йому пиво й посидіти з ним трохи, щоб залагодити справу.
Проте він не міг зрушити з місця. А що, як той водій вирішив на цьому заспокоїтися? Чи не розлютує його знову Меннів заклик до миру? Нерішучість паралізувала Менна. Він ледь спромігся кивнути офіціантці, коли та поставила перед ним пиво й закуску. Ковтнувши пива, він закашлявся. Цікаво, як подіяв його кашель на того типа? Певно, розсмішив? Десь у глибині душі в Менна знялася хвиля ненависті. Хто дав цьому гадові право знущатися з інших? Зрештою, Америка — вільна країна! І, чорт забирай, я маю право обганяти його на шосе, якщо мені треба!
А, хай йому,— пробурмотів він і спробував усміхнутись.— Їй-богу, ти робиш з мухи слона. Справді робиш.
Він глянув на телефон-автомат на стіні біля дверей. Що тобі, зрештою, заважає подзвонити в місцевий відділок поліції і розповісти про все? Але ж у такому разі тобі доведеться затриматися тут надовго, згаяти час, розгнівати Форбса і, можливо, втратити контракт. А що, як водій бензовоза теж залишиться чекати поліцію? Ясна річ, він заперечуватиме геть усе. І що, як поліція повірить йому й нічого не зробить? Тільки-но полісмени заберуться геть, той тип, безперечно, знову візьметься за тебе і вже спуску не дасть. О господи!.. Менна знов огорнув розпач.
Шинка була мов гумова, пиво мало кислий присмак. Втупившись очима в стіл, Менн заходився жувати. Слухай, якого біса ти розсиджуєшся тут? — раптом подумав він. Ти ж доросла людина, так? То кінчай із цим, і крапка!
Його ліва рука несподівано смикнулася так, що аж пиво вихлюпнулося на штани. Чоловік у спортивному костюмі підвівся з-за стойки й рушив до каси. Меннове серце лунко калатало, поки він спостерігав, як той дає офіціантці гроші, кладе до кишені решту, бере з коробочки зубочистку й прямує до виходу. Менн весь напружився... Чоловік у спортивному костюмі пройшов повз кабіну бензовоза.
Отже, переслідував його, очевидно, той, хто сидить у середній кабінці. Його обличчя виникло в Менна перед очима: вилицювате, очі чорні, волосся теж. Обличчя людини, яка намагалася вбити його.
Менн рвучко підвівся, сподіваючись дією подолати страх. Дивлячись просто себе, рушив до офіціантки. Хай буде що буде, аби тільки не сидіти більше в тій кабінці, Він зупинився перед касовим апаратом і, відчувши, як стисло в грудях, судорожно хапнув ротом повітря. Той тип, певно, стежить за мною, подумав він, ковтаючи по-вітря й дістаючи з правої кишені штанів паперові гроші. Потім утупився очима в офіціантку, подумки нетерпляче підганяючи її. Глянув на вибитий чек і тремтячими пальцями заходився намацувати в кишені дрібняки. Почув, як монетка випала на підлогу й покотилася геть. Не звертаючи на неї уваги, поклав на конторку долар і. двадцять п'ять центів і засунув гроші до кишені штанів.
У цю мить він почув, як підводиться чоловік у середній кабінці, і поза спиною в нього сипнуло морозом. Квапливо підійшовши до дверей, Менн штовхнув їх і кутиком ока ще встиг побачити, як вилицюватий наближається до каси. Вийшовши, Менн швидко рушив до своєї машини. В роті у нього знову пересохло, серце билося лунко й болісно.
Нараз він кинувся бігти. Двері кафе грюкнули в нього за спиною, але він переборов бажання озирнутись. Що то за тупотіння? Хтось біжить слідом? Діставшись до своєї машини, Менн рвучко відчинив дверцята, плюхнувся па сидіння, сунув руку до кишені штанів і так висмикнув звідти ключі, аж вони мало не вилетіли з руки. Пальці трусилися, він ніяк не міг встромити ключ запалювання і тихо скиглив від дедалі нестримнішого страху. Ну ж бо, ну!..
Ключ нарешті встромився, і Менн судомно крутнув його. Двигун захурчав, і, давши йому кілька секунд на те, щоб набрати оберти, Менн похапцем увімкнув передачу, натис на акселератор, круто розвернув машину й скерував її до шосе. Кутиком ока він помітив, що бензовоз розвертається заднім ходом на стоянці.
Щось наче вибухнуло у Менна всередині.
— Ні! — вигукнув він і щосили натис на педаль гальма. Це ідіотизм! Якого біса він має тікати? Його машина розвернулася юзом, гойднувшись, зупинилась, він плечем відкинув дверцята, вистрибнув і, широко ступаючи негнучкими від люті ногами, кинувся до бензовоза. "Ну, стривай, гаде, — крутилося у нього в голові, очі люто па-лахкотіли.— Хочеш помірятися силою — давай, можеш навіть роз'юшити мені носа, але ніяких більше перегонів на шосе!"
Бензовоз почав набирати швидкість. Менн підніс руку й загорлав:
— Гей ти! — Він знав, що водій побачив його.— Гей ти!
Менн біг навперейми, але бензовоз не зупинявся. Гуркочучи, він уже вибирався на шосе. Менн мчав, охоплений почуттям безсилої люті. Водій бензовоза перемкнув передачу, збільшив швидкість.
— Стій! — крикнув Менн.— Стій, нехай тобі...
Відсапуючись, він зупинився. Бензовоз помчав пологим шосе вниз, дедалі зменшуючись, і зник, завернувши за пагорб.
— Ах ти ж сучий виродок,— бурмотів Менн.— Клятий, паскудний сучий виродок.
Він повільно, важкою ходою повернувся до своєї машини, намагаючись переконати себе, ніби водій бензовоза втік, бо злякався, що його буде бито. Звісно, водій і справді міг злякатись, але переконати себе в цьому Менн усе-таки не міг.
Він сів у машину з наміром виїхати на шосе, але раптом змінив думку й вимкнув двигун. А що, як той псих тарабаниться на швидкості п'ятнадцять миль на годину, чекаючи, доки ти наздоженеш його? Ні, дзуськи. І про свій розклад і поспіх теж забудь. Форбсові доведеться тебе почекати, нічого йому не зробиться. А якщо Форбс чекати не схоче, то так і буде. А ти посидиш тут, відпочинеш трохи й даси тому психові від'їхати якнайдалі, нехай вважає, що здобув перемогу. Менн усміхнувся. Вважай, сучий сину, що ти не водій бензовоза, а Червоний Барон1; ти збив мій літак, асе. Тож прийми мої найщиріші вітання і забирайся до дідька в пекло. Менн похитав головою. Ні, це неймовірно, просто неймовірно.
__________
1 Прізвисько німецького аса часів першої світової війни барона фон Ріхтгофена, який у своєму пофарбованому в червоний колір "фоккері" збив 80 ворожих літаків,
Тобі давно треба було так зробити, з'їхати на обочину, перечекати. Тоді водієві бензовоза не лишилося б нічого іншого, як їхати своєю дорогою. Або чіплятися до когось іншого, подумав він і аж здригнувся. А й справді, може, цей псих весь час розважається так у дорозі! Господи, подумати страшно!
Годинник на щитку показував пів на першу. Менш як за годину — скільки всього скоїлося! Менн напівобернувся на сидінні, прихилився спиною до дверцят, випростав ноги, заплющив очі й почав подумки перебирати справи, які мав залагодити завтра й післязавтра. Сьогоднішній день, судячи з усього, пішов собаці під хвіст.
Коли він, боячись заснути по-справжньому і згаяти забагато часу, розплющив очі, виявилося, що минуло одинадцять хвилин. Той псих має бути вже далеченько, подумав він; з його темпами їзди — миль за одинадцять з гаком. І слава богу. Тобі однаково нема куди поспішати: ти вже відмовився від наміру дістатися до Сан-Франціско вчасно. їдь собі помаленьку й милуйся краєвидом.
Менн надів і застебнув запобіжний ремінь, завів двигун, увімкнув швидкість і виїхав на шосе, раз у раз озираючись через плече. Дорога чиста в обидва кінці. В такий день тільки й їздити — сьогодні, видно, всі сидять по домівках. Того психа в цих краях, певно, добре знають. Коли він має проїздити тут, усі замикають на ключ свої гаражі, Менн усміхнувся й почав завертати праворуч, за виступ пагорба.
Права нога його сама натисла на педаль гальма. Машину, перше ніж вона зупинилася, трохи занесло, але Менн навіть не спробував вирівняти її. Він дивився на косогір над закрутом шосе.