Можна подати яйця?
— Звари демікату! — гримаю я злостиво, бо терпець мені увірвався і я хочу її подратувати. Навіть баран такого не витримав би зрештою.
— То можна подати яйця? — знову запитує вона, ніби й не чула мого зауваження.
— Коли немає демікату, то кави з молоком, — дратую я її.
— Тоді яйця, — і Мальвинка вибігає.
Залишаємося ми вдвох. Від хвилювання голос мені тремтить, але я розмовляю з молодим добродієм. Розводжуся про спорт, а сам думаю, за якого звіра має, мабуть, мене ця людина. Напевно, думає, що я йому патякаю про спорт, аби нам не так холодно було. Бо в кімнаті ще й досі не затоплено і світить лампа з кухні. Після спорту я переходжу до війни італійців і просторікую про систему боїв. А пан жених при цьому, певне, думає: "У власному домі мав би ти систему. Коли темно, треба лампу засвітити, коли холодно — грубу затопити, коли ти вісім годин нічого не їв — подати вечерю. Оце була б система". До кімнати входить Мальвинка. Прийшла запитати, чи ті яйця мають бути на круто, чи на м'яко… А я звертаю розмову на те, що теперішня дорожнеча штучна… "Ага! То ось чому ти не подаєш вечері!" — думає, напевно, жених… Чекаємо ми, чекаємо… Входить Зузка:
— Пані господиня звеліли запитати, чи яйця подати в чарочках, а чи просто так?
Знову чекаємо. Гадаєте, що той пан дочекався вечері? Ні, пане докторе. Пішов, не повечерявши. Було близько полуночі. Тож і корчма вже була зачинена. Більше ми його не бачили. Не прийшов. Гулькнув, як камінь у воду, як та вечеря, як усе Мальвинчине сватання. Але демікат не зник. І дружина не зникла. І не набралася розуму… Через півроку прийшов другий жених. Точнісінько такий мав успіх. Пішов без вечері і вже не повернувся…
На очах Шкереня знову забриніли сльози. Він посмоктав люльку. Не горіла. Зітхнувши, поклав її у кишеню.
— Отакий-то мій хрест, — додав він за хвилину сумно. — Прошу вашої поради. У суботу має прийти до нас контролер з податкової управи Чінчович. Зволите його знати? Чудовий, освічений, працелюбний молодик… Теж цікавиться Мальвинкою… Я сам його запросив. Навіть і не знаю, як це сталося. Він уболівав за мене, коли грали в карти — в понеділок. Філінек, партнер, програвав і сердився. А ми тішилися. До того ж іще Чінчович весь час називав мене "пане професор". Підказував. "Козир, пане професор!.." Згадав він і про кепське харчування по трактирах. "Така то вже гидота, — каже, — швидко матимеш катар шлунка". Спало то мені на думку в якомусь збудженні, натхненні… в такій якійсь душевній приязні. Запросив я його на суботу. Коли він мені вклонився на знак згоди, я вже знав, що встругнув дурницю. Але я вже запросив, нічого не вдієш… Це було в понеділок. Сьогодні — середа… Від понеділка я не можу спати… Дайте мені пораду…
Чуріда на хвильку замислився.
— Річ ясна, — сказав він, — найміть куховарку на той день.
Шкерень підхопився зі стільця, наче його хто шпигнув.
— Вона б їй очі видряпала. Мітлою вигнала б. Вона б розлучення вимагала. Адже це був би скандал перед гостем.
— То приготуйте вечерю ви.
— Я зроду не варив і не смажив.
— Тоді дочка.
— Вона точнісінько така ж, як мати. Не вміє.
— Замовте принести вечерю з трактиру.
— То була б ганьба. Саме в цьому випадку. Я ж вам сказав, що Чінчовичеві остогидла трактирна кухня.
— Міцний горішок! — завважив адвокат.
— Коли й цей піде не повечерявши, я розлучуся. Дружина повинна шанувати чоловіка. А чи мене вона шанує? Ображає. Готує демікат і каву. Це — зневага, отже образа. Дружина повинна допомагати чоловікові господарювати. А вона допомагає? Не постеле, не пошиє, не залатає. Має материнські обов'язки. Чи виконує вона їх? Усіх женихів порозганяла… Це підстави для розлучення. Мають бути… Але, пане докторе, вельмишановний пане докторе! Слухайте, до чого я додумався від понеділка за свої безсонні ночі. Ви будете такі ласкаві написати мені адвокатського листа.
— У якому розумінні?
— У тому розумінні, що коли в суботу, на сьому годину вечора не засмажить моя дружина качку й не приготує капітанового пюре, то я, Шкерень, розлучуся з нею. І ви, як мій адвокат, змушені будете вже в неділю вчинити позов про розлучення… Адвокатського листа моя дружина ще ніколи не одержувала… Фірма адвокатської контори… Така печатка… Слова "адвокат", "позов" наганяють страху… Кілька параграфів у листі. Цифри, пункти… Вона злякається й засмажить… Усі бояться судів, як чорти свяченої води, не те що жінка… Засмажить. Закладаюся з вами. Заклад — п'ятдесят крон.
Адвокат підхопив слово "заклад".
— Заклад приймаю. Листа напишу.
— Гаразд.
— Отже, як буде вечеря?..
— Плачу п'ятдесят крон.
— Як не буде?..
— Плачу стільки ж за лист, щоб ви не могли програти.
— Добре.
— Будьте такі ласкаві, пане докторе, адже тільки заради цього я й прийшов… Хай вам бог допоможе… Тільки напишіть слово "адвокат". Поставте на лист ще й три печатки… Параграфи… Згадайте суд. Напишіть: "Категоричний позов". П'ятдесят крон — ваші. Можу депонувати, можу віддати вам як гонорар… Тільки прошу три печатки і якнайбільше марок на конверті… Надішліть рекомендованого листа, термінового… У суботу на сьому вечора. Будьте ласкаві занотувати собі це…
— Напишу. Гонорар потім.
Шкерень дуже задоволений потис адвокатові руку. Сповнений вдячності й сподівань пішов…
У суботу, десь о пів на восьму, Чуріда підійшов до будинку Шкеренів. Зупинився перед освітленими вікнами й прислухався. Почув музику. Кращу, аніж акорди пана вчителя, коли той чекав на обід, кращу навіть за ту, коли б і сам Моцарт грав: музику тарілок, виделок і ножів. У Шкеренів вечеряли. Жениха піймано.
Примітки
[1] Демікат — юшка з бринзи.